Жемайтія - це Литва

Вже 4 місяці я живу та займаюсь волонтерством в невеличкому литовському селі (за українськими мірками селі, бо місцеві називають Плателяй miestelis, тобто містечко). Плателяй - "містечко" в серці історичної області Литви - Жемайтії, краю з гордовитою історією одного з останніх оплотів язичництва в Европі. Містечко розкинулося панад берегом однойменного найбільшого озера в Західній Литві, котре є однією з головних принад регіону. Мені та моєму колезі Хосе з Іспанії пощастило жити зовсім неподалік від озера, де ми проводимо чимало свого вільного часу. Втім, не можна сказати, що я увесь час живу в Плателяї, адже подорожей в рамках проєкту та поза ним вистачає.

Вид з мого вікна в Плателяї

Волонтерський проєкт, в якому я беру участь - "Bridge across nature"-  охоплює 7 литовських природоохоронних організацій: 3 національні парки, 3 регіональні парки та Каунаський ботанічний сад . В кожному з парків працює по 2 волонтери з різних країн: України, Іспанії, Італії, Вірменії, Франції, Великої Британії, Португалії та росії. Та це лише частина усього волонтерського десанту, котрий знаходиться в Литві, адже протягом цих 4-ох місяців я познайомився з більш ніж 50-ма волонтерами Европейської волонтерської служби, що працюють не лише в природоохоронній галузі, а й в соціальних центрах, бібліотеках тощо.

Присадибний парк в центрі нашого «містечка»

Протягом першого місяця в Плателяї я та мій іспанський колега познайомилися з представниками усіх активних організацій містечка - гімназії, дитячого садка, інформаційного центру, бібліотеки, спортивного та яхтового клубу й музеїв. Ми проводили презентації наших країн для працівників парку, місцевих мешканців та школярів у етнографічному музеї Плателяя та місцевій гімназії.

Навесні ми проводили особливо багато часу  в Плателяйській гімназії. По-перше, ми мали уроки литовської мови, вивчення якої відкрило мені чимало подібностей зі слов'янськими мовами, зокрема з польською та рідною українською. Поза тим, ми відвідували відкриті уроки та заняття гуртків, читали молодшим школярам традиційні казки рідними мовами, допомагали з проведенням дозвілля на післянавчальних шкільних таборах, брали участь у виступі шкільного музичного гурту тощо. Також кілька разів на тиждень я проводив факультативи з української мови. Загалом я мав багато формальної та неформальної практики спілкування з місцевими саме в школі, багато в чому завдячую адаптації в Плателяї саме гімназистам, з якими тричі на тиждень я граю в футбол, в традиційну литовську гру "ріпка" та баскетбол. Звичайно, неможливо зрівняти популярність в Литві баскетболу з усіма іншими видами спорту та просто іграми разом узятими. Ледь не у кожному подвір'ї маленького села висить баскетбольний щит з кошиком. Але національним-унікальним спортом в Литві є саме рітініс або ріпка. Ріпка набула популярності ще 500 років тому. Зараз, звичайно, цим спортом займаються здебільшого ентузіасти. Грають в рітініс на трав'яному футбольному чи реґбійному полі, складами команд 7 на 7. Кожен гравець має ключкоподібну березову дровиняку - "лазду", якою в процесі гри зупиняє власне "ріпку", диск з твердої гуми діаметром 20 см і вагою 700 гр. Команда, яка краще ловить ріпку і, відповідно маневруючи, заганяє суперника ближче до його воріт, зрештою може отримати очки, якщо після їхнього кидка ріпка перетне лінію воріт за межами власне воріт - 1 очко і 3 очки, якщо перетне лінію воріт власне між стійками. В Жемайтії, де традиції зберігаються особливо ревно, пропагують цей вид не лише як музейний експонат, але й готують нове покоління гравців в рітініс. Разом з хлопцями, що пропагують цей вид спорту, ми зняли документальний фільм, який влітку переміг у литовському шкільному конкурсі документального спортивного кіна.

Гра в ріпку

Я намагаюсь брати участь в усіх цікавих подіях, що сприяють пізнанню місцевої культури та традицій. Навчився готувати  традиційні страви цепелінай та шалтібарщяй, навчився грати в уже згадану гру ріпку , випробував себе у велозмаганнях на рівні стартового етапу Жемайтійського кубка, де посів 56 місце серед більш ніж 200 учасників. Мої фотографії озера та національного парку були представлені на виставці в районному центрі Плунґе під час святкування дня міста та у виставці Музею Холодної війни. Цікавим культурним досвідом було свято Йонінес, аналог нашого Івана Купала, котре тривало усю ніч і закінчилося купанням в озері перед сходом сонця.  Ми регулярно використовуємо човен для дослідження  території озера та його островів. Так ми дослідили Замковий острів та протоку, на якій колись стояв міст в 14 сторіччі, залишки якого можна досі розгледіти у воді. 

 

Деякі з моїх фото на виставці в музеї

Перед стартом велозмагання «Кубок Жемайтії»

Власне основна наша робота  - це Жемайтіський національний парк, один з трьох національних парків в Литві. Заснований вже за часів незалежности в 1991 році.  Територія парку простягається лісами, болотами та нетиповими для Литви пагорбами, сформованими за льодовикового періоду, навколо Плателяйського озера на 217 кв. км. Тут проживає чимало рідкісних та червонокнижних ссавців, рослин, птахів та риб, а місцеве озеро - одне з найчистіших та найглибших в Литві.

Більшість часу в парку ми працюємо в Природному відділі, допомагаючи в різних сферах: прибирання території лісу та озера, конструювання шпаківень, кажанівень та їх встановлення в лісі. В процесі такої роботи ми вивчаємо методологію розміщення будиночків для птахів та кажанів, загальну теорію гніздування тощо. В процесі обладнання в лісі орієнтувального маршруту "В пошуках секретів природи", я вдосконалив свої навички орієнтування в природі. Також ми конструювали бар'єри уздовж доріг для уникнення нищення популяції земноводних. В перші місяці часто доводилося виконувати банальну роботу, як-от рубати дрова чи вивозити з лісу старі дерева. Регулярно ми здійснюємо моніторинг території, як інфраструктурного облаштування парку, піших та велодоріжок, так і природної складової – рослин та тварин в озерах та лісах. Наразі ми здійснюємо моніторинг гніздування лелек та починаємо проєкт моніторингу берегової лінії озер, що розміщені в парку. Разом з рейнджером парку, котрий поза тим є ще і нашим ментором, ми виїжджали на моніторинг диких тварин в різні куточки лісу, де, використовуючи фототехніку мені вдалося зняти зокрема кілька рідкісних видів птахів. Окрім практичних завдань, пов’язаних з природою, були й теоретичні, зокрема складання невеликих настановчих буклетів з інформацією англійською мовою про види рослин та тварин озера, переклад назв видів англійською та латиною тощо. Разом з литовськими волонтерами, які долучились до нас в липні, ми почали знімати промо-фільм про природу в Жемайтійському нацпарку. Щодня перед початком робочого дня ми зустрічаємося з нашим tutor’ом, який дає нам завдання та всіляко допомагає в робочих та позаробочих моментах. Оскільки tutor нашого віку і вільно розмовляє англійською, то саме з ним ми вирішуємо усі проблемін питання, які у нас виникають. Також ми маємо ментора, або наставника – це рейнджер парку, з ним ми спілкуємося не часто, але час від часу перетинаємося по роботі. Протягом усього часу жодних проблем зі співробітниками та колегами у мене не було, а коли у нас виникали певні питання, то ми їх обговорювали спочатку у вузькому колі, а інколи й на загальних зборах дирекції парку.

Будуємо бар’єри для земноводних.

Прибираємо парк за допомогою сучасної техніки

Фізична робота завжди йде на користь

Кадр з моніторингу рідкісних видів. Жовтодзьобий лебідь в фокусі фотокамери

 

Встановлюю шпаківні

Кілька днів на тиждень я працюю в музеях – Етнографічному музеї Плателяя та Музеї Холодної війни, переважно в останньому, бо туристів тут значно більше. Музей Холодної війни  один з трьох у світі музеїв, розміщених в підземних ракетних базах, тому потік туристів тут значний і допомагати в проведенні екскурсій доводиться бодай один день на тиждень.

 

Етнографічний музей Плателяя

Ракетна шахта в Музеї Холодної війни

В червні Жемайтійський національний парк проводив перший у своїй історії табір для волонтерів, я був призначений на роль лідера табору. По суті, я був одним з восьми волонтерів-учасників табору, але мав відповідальність за підготовку завдань, дозвілля, використання коштів, відведених на харчування та був проміжною ланку в комунікації між керівництвом парку та волонтерами, таке собі суміщення івент- та проєкт-менеджера. Табір тривав 2 тижні на території закинутого радянського військового містечка. Серед волонтерів були представники Південної Кореї, Італії, України, Німеччини та Франції. Разом  робітниками парку ми проклали в лісі маршрут для природного квесту, пофарбували спортивний майданчик, розчистили квітник від бур’янів, викорчували порослі дерева на території колишнього військового стадіону, навчилися майструвати годівниці та шпаківні.  У вільний час ми прогулювилися лісом, ходили на озеро, грали в футбол, волейбол та баскетбол, влаштовували нічні посиденьки за ватрою з шашликами та барбекю. На вихідних ми усі разом вирішили у велоподорож до Куршської коси та Клайпеди. Ці два тижні табору були одними з найяскравіших сторінок перебування на проєкті, адже жодної хвилини, навіть в моменти відсутності роботи, нам не було нудно і ми насолоджувалися спілкуванням в компанії людей з різних країн, розділяючи свої досвіди.

 

Майструємо шпаківні

Викорчовуємо дерева

Працюючи в парку ми допомагали організовувати День відкритих дверей та День Землі, де я працював здебільшого фотокореспондентом. Разом з делегацією нашого парку відвідував Національний парк Куршської коси. Під час святкування Дня рослин я також відвідав Каунаський ботанінчий сад, де взяв участь в традиційній “зеленій” ході міськими вулицями разом з іншими волонтерами, що працюють в природоохоронних організаціях. Під час ночі музеїв в Каунасі я навідався до кількох музеїв, зокрема музеїв народних інструментів та спорту, також побував на концертах вуличної музики та футбольному матчі місцевої команди “Стумбрас”. Таким чином мені вдається поєднувати офіційну “робочу” частину з неформальною і розважальною. Зрештою, в цьому і полягає головна принада такого проєкту – ти знаходиш для себе сам дозвілля, і навіть твоя робота може вписуватися в нього, головне вдало спланувати і не втрачати часу. Навіть якщо подекуди робота здається рутинною і нецікавою, тут ти не можеш все кинути - ти маєш знайти в собі сили змінити стан справ, вплітаючи в своє дозвілля більше подорожей, нових людей та вражень.

 

Велоподорож по Куршській косі

 

День рослин в Каунаському ботанічному саді

Мови. Більшість моїх друзів тут розмовляє англійською, проте знаходячись в компанії місцевих так чи інакше практикуєш литовську, хоча до гарного знання мови, звичайно, мені далеко. Щодо англійської мови, то за увесь цей час я значно покращив рівень розмовної англійської (хоч і раніше не скаржився). Спілкуючись з волонтерами з усієї Європи, інколи навіть думати починаєш англійською. Крім того почав трішки розуміти іспанську, живучи з іспанським сусідом та спілкуючись з багатьма іспанськими волонтерами, також подорожуючи пригадав дещо з польської, чеської та, звичайно, російської, яку тут розуміє переважно старше покоління.

Єдиною по-справжньому суттєвою проблемою мого перебування в Литві є погода. Ця країна на ст відсотків виправдовує свою назву Lietuva - країна дощу, який я не надто полюбляю. До того ж літо як таке тут було лише протягом 2-3 тижнів, порівняно з Києвом критично не вистачає спеки та тепла. 

В Литві я почав займатися автоспином. Ні, це не хвороба і не погана звичка. Та й узагалі це така собі волонтерська вимушена традиція – подорожувати автоспином: це цікаві пригоди, до того ж не витрачаєш свій скромний волонтерський дохід на квитки. Автоспином я доїжджав до найближчих великих міст – Клайпеди, Шяуляя тощо, також за кордон – в Ригу. Велосипедом я об’іздив велику частину району, чимало цікавих міст та селищ неподалік Плателяя, також на двоколісному відвідав Клайпеду та Куршську косу. Взявши кілька днів вихідних я їздив у Варшаву на фінал футбольної Ліги Европи, пізніше відвідав Чеську республіку й Прагу зокрема. Подорожі – це одна з ключових складових життя волонтера під час проєкту, оскільки сам проєкт – це відкриття нових горизонтів, а подорожі під час перебування тут – це подвійна користь. Тим паче, якщо ти живеш в невеличкому містечку, то подорожі часто є чи не єдиним порятунком від нудьги, котра час від часу навідує волонтерську душу. Часто подорожі поєднуються з відвідинами колег-волонтерів, котрі живуть в інших містах та селах. Так я відвідав чимало своїх нових друзів у Вільнюсі, Шяуляї, Клайпеді, Каунасі, Куртувенї, Плунґе і Вільнюсі. Влітку і наше село стало популярним місцем паломництва волонтерів, тож ми вже прийняли в себе більше десятка гостей. Окрім неформальних зустрічей з волонтерами існують і формальні, в межах проєкту Европейської волонтерської спілки. Зокрема, це тренінги, котрі мають на меті пояснити волонтерам їх місце в проєкті,озвучити права та обов'язки, допомогти з адаптацією та вирішенням проблем тощо. Досі я відвідав перший тренінг, який відбувся за три тижні по прибутті на проєкт. Окрім важливої та серйозної інформації тренінг це чудова нагода знайти нових друзів та просто весело та корисно провести час. Наступний тренінг, який має підсумувати половину мого волонтерського проєкту, я відвідаю за тиждень.

 

Волонтерська зустріч на узбережжі Балтики

Каунас

 

Вільнюс

  

Морське небо в Паланзі

Подорожуємо до Риги

Відвідав фінал Ліги Европи, Варшава

Чарівна Прага

Чехія, замок Карлштейн

Волонтерство - це маленьке життя, окремий вимір часопростору. Ти розумієш, що маєш на все про все певний відтинок часу, тому намагаєшся використати його максимально продуктивно: встигнути відвідати багато міст та країн, отримати нові навички в різних галузях і просто урізноманітнити свій досвід, щоб цей обмежений період часу у 8 місяців був якомога насиченішим і корисним для тебе самого. Які би труднощі ни виникали в побутових чи робочих питаннях, все одно такий досвід є надкорисним Я раджу усім, хто не боїться змін в своєму житті, хто любить пізнавати нові країни, культури та людей, спробувати себе в подібному проєкті.