Це була наша друга
велоподорож Карпатами. Наша – це моя і мого тезки й найкращого друга Андрія.
Так сталося, що ми дружимо вже більше 15 років, при чому познайомилися на
велосипедах. Я тоді їхав на жовтому
«Зайчикові», а Андрій «попід рамою» вкручував на червоному «Аїстові». З того
часу ми підкорювали українські дороги і стежки на двоколісних. Після
попереднього велотуру, який частково охопив і Карпати, ми вже мали певний
досвід в підготовці до подорожі, бо передбачити, що станеться під час власне
мандрів дуже складно.
Коли подорожуєш на велосипеді, то, здавалося,
маєш доволі простий алгоритм успіху : підготовлений велосипед плюс підготовлений
велосипедист. Складна простота, адже окрім цих основних стовпів є ще багато
деталей, котрі дають змогу сповна насолодитися собою, велосипедом, дорогою чи
її відсутністю, краєвидами і ландшафтами.
Справний,
відрегульований та змащений в усіх потрібних місцях велосипед – найголовніше.
Ночувати ми збиралися як і увесь час дотепер в таких поїздках – в наметі. Отже,
доводиться усе своє возити із собою, тому варто дуже уважно поставитися до
наповнення велобаула. Не знаю, кому як, але мені дуже подобається сам процес
складання баула, це щось на кшталт ритуалу. Коли закручуєш багажник і ставиш на
нього баул, виникає особливе відчуття, радше навіть передчуття майбутньої
пригоди і наповнення себе якимось новим досі непізнаваним досвідом.
Оскільки ми
подорожуємо удвох, то маємо один двомісний намет на двох, в попередніх поїздках
ми використовували намет Андрія, котрий мав два виходи, цього разу ми взяли мій
з одним виходом, але в решті характеристик ідентичний. Єдина перевага – він
трохи легший, а вага баула у велоподорожі це просто crucial, вирішальна річ.
Ми вирішили поділити обов’язки, як робимо це завжди: хтось везе намет, а хтось везе казанок і
принади для приготування їжі. Цього разу я взявся везти намет (він же мій
все-таки). Андрій взяв у свій баул казанок і куплений напередодні пальник, на
всяк випадок взяли аж два півлітрові газові балони, бо думали, що одного не вистачить.
Насправді навіть перший не скінчився, а другий ми залишили нашій подрузі
Оксані, котра дала нам ключі від своєї квартири у Львові в якій після приїзду з
Карпат ми ще пожили кілька днів, що стало приємним бонусом до карпатського
тревелу. Окрім намету-будинку і «кухні», кожен з нас брав спальник, вони у нас
однакові, всесезонні, тож влітку в них навіть трохи спекотно, але тепло ніколи
не буває зайве.
Дуже важливо не
брати із собою нічого зайвого, переважно зайве це щось із одягу. Навіть в як
мінімум тижневий велотур не треба брати багато одежі, особливо влітку.
Велошорти, 2 пари футболок, 2 пари шкарпеток, 2 пари трусів, куртка і
термонабір (штани і светрик). Цього з головою вистачає, до того ж по маршруту
можна неодноразово влаштовувати пральні процедури, якщо вам аж так кортить
їхати бодай в чомусь чистому. Шолом та велорукавички – про це я навіть не
згадую, адже це очевидні речі. Окрім всього цього велика частина багажу – це
інструменти та деякі запчастини для велосипеда (ключі, фара, батарейки, велозамок,
запасні гальмівні колодки тощо).
Вже традиційно ми
беремо на перший день поїздки багато їжі, щоби одразу нічого не купувати. Ще й
потім можна буде використовувати пластикові посудинки для поїдання
приготованого в казанку на пальниковому вогні. Моє улюблене це варена курятина
з соєвим сиром, також можна додати пару банок тунця та житній хліб. Досвід
показує, що якщо нормально підготуватися в плані їжі, то в перший день взагалі
можна не думати, де купити поїсти, а лише перед ночівлею приготувати свіженького
рису чи макаронів. Аякже - рис, його ми взяли одразу ледь не кілограм.
Зазвичай за кілька
днів (а то й тижнів) перед очікуваною велопоїздкою вже сверблять руки і ноги,
щоби сісти і їхати десь між темно-зеленими пасмами гір в долині річки. А коли
вже зібрав баул і чекаєш моменту, коли маєш виїжджати на вокзал і впаковуватися
в потяг, це відчуття переповнює, а потім
враз обривається і зникає тоді, коли ти вже повинен виходити з велосипедом із
квартири. На пару хвилин виникає таке дивне відчуття прив’язаності до
домашнього затишку й рідного ліжка, така собі сигналізація фрустрації внаслідок
розлуки з чимось звичним і комфортним. Але цей стан одразу зникає, коли сідаєш
біля під’їзду на байк і рушаєш в напрямку Київ-Пасажирського. Адже увесь цей час
ти мріяв покинути цей остогидлий затишок та комфорт і бодай якоюсь мірою стати
господарем свого життєвого плину. Тепер ти їдеш туди, куди хочеш, відкриваєш те
нове, що тебе найбільше спокушає. Все твоє з тобою, ти хоч й індивід індивідом,
але тебе тягне поєднатися з навколишнім, передусім з природною його складовою.
Важлива особливість подорожей саме на велосипеді – це те, що кожен сантиметр
дороги ти буквально відчуваєш усім своїм тілом.
Ти не просто краще запам’ятовуєш те, де ти їдеш і які місця проїжджаєш на
своєму шляху, ти більшою мірою включений в сам процес подорожі, ніж наприклад
під час подорожі в авто чи іншому чотириколісному транспорті. На велосипеді ти
не ховаєшся в кабіні автівки чи купе поїзда, при цьому ти маєш бути надміру
уважним, передусім до дороги, але це водночас орієнтує твою увагу довкола. На
велосипеді ти просто бачиш більше і більше помічаєш. Можна езотерично сказати,
що увесь кайф подорожей на велосипеді відчуваєш лише тоді, коли сам долучишся
до цієї «касти обраних» людей, але існують й цілком раціональні аргументи на
користь того, щоб подорожувати Україною на велосипеді. По-перше, не всюди є
гарне транспортне сполучення, тому інколи щоб скористатися громадським
транспортом (потягом, автобусом, міжміськими маршрутками) доводиться втрачати
дорогоцінний час (особливо, якщо ви у відпустці). На відміну від піших походів,
на велосипеді можна проїхати, а відповідно й побачити, значно більше. В
середньому якщо не поспішати достатньо проїжджати по 100 км на день, і, якщо
маршрут сплановано достатньо вдало (а скрупульозне планування маршруту - ще
одна важлива попередня умова хорошої подорожі), то за день можна побачити купу
цікавинок і при цьому не надто втомитися фізично. Поєднання мобільності та
незалежності робить велотуризм найоптимальнішим способом організувати захопливу
подорож, поєднавши відвідини цікавих історичних та природних місць зі
своєрідним змагальницьким духом подолання перешкод власними силами. Життя на
велосипеді – це дуже своєрідний вимір часопростору. В його природі рух випереджає
час, на відміну від урівноваженої їх взаємодії в звичному житті. Рух тут
основоположний, час залишається стабільним, не виходить за межі годинника й
календаря. Найкраще це розумієш, коли за один день переїжджаєш з Бескидів через
вододільний хребет, мчишся повз гору Пікуй і опиняєшся в Закарпатській
низовині. Звичайно, на авто можна подолати ще більшу відстань і ще сильніше
розтягнути свій просторовий вимір, але це теж саме, що замість прослухати
улюблену пісню повністю, ти перемотаєш її в пришвидшеному х10 режимі.
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар