ВелоШвеція - 2014. День 1. 30 квітня. Мершта – Бйорклінґе.

Мершта – Сіґтуна – Уппсала – Бйорклінґе.

Відстань 70 км.

Тривалість їзди 3 години 20 хвилин.

Середня швидкість 21 км/год.

Звідси стартуємо. Попереду складання велосипедів, обід і вирушаємо.

Виїхали ми в обід, по першій дня. Дебютні метри на шведській землі припали на виїзд з вузенької вулички Мершти на таку ж вузеньку але з ідеальним асфальтом доріжку, котра вела нас до містечка Сіґтуни. Ми не одразу помітили велодоріжку, і після стількох років  їзди навіть по міжнародним трасам в Україні якось незвично було привчити себе до того, щоб звернути на інколи звивисту і не таку прямолінійну велодоріжку, котра за шириною подекуди переважала деякі українські дороги місцевого значення. Доріжка для велосипедистів, як ми далі побачимо, часом зникає на відрізках між населеними пунктами, але між Мерштою та Сіґтуною вона не переривається, тож 10км можна їхати лише зважаючи на бігунів та пішоходів з собачками (котрі, на відміну від українців не лізуть під колеса і не займають всю площину велодоріжки).

Широчезна велодоріжка на околиці Сіґтуни.

Сіґтуна – нині маленьке й затишне містечко, котре вважається найстарішим поселенням в усій великій Швеції. Тут ви побачите мініатюрні різнокольорові будиночки на центральній вулиці і найменшу міську ратушу, яку я коли-небудь бачив. Офіційно вона визнана найменшою ратушею в усій Швеції. Отаке двічі унікальне містечко Сіґтуна. 

Найменша ратуша Швеції на центральній площі Сіґтуни.

Вулиці містечка.

Але найперше ми дісталися до руїн замку Святого Улофа, куди доїхали по красивенній і неймовірно затишній набережній. Гуляють качки, літають чайки, сюди ж виходять дворики мальовничих будиночків. В центрі знайшли безкоштовний велонасос, cykelpump. Тарас з Сашком підкачалися, мені потреби не було. І, до речі, за всю подорож жодного разу не те що не мав якихось проблем з велосипедом, а й не підкачував колеса. Очевидно, це сприятливий вплив місцевих доріг, в Україні за 500 км я би вже міг двічі проколотися як мінімум, а як максимум вирвати гак заднього перемикача чи вилетіти бородою в асфальт через кермо (що сталося уже цього літа). Підкачалися, купили по шоколадці в сіґтунському магазині і поїхали на північ, в напрямку Уппсали.

Рештки замку Святого Улофа.

Хлопці заправляються повітрям.

Їхалося з ейфорією: навколо нові пейзажі, природа, котра тільки прокидається після зими, дивні як для Україні типи поселень з поодинокими будинками та церквами, розкиданими поміж широких полів та лісів. Наснаги додавало ідеальне дорожне покриття - не їхалося, а летілося.

Ось така дорога.

Доволі швидко дістаємося до уппсальських околиць, тут знову починаються велодоріжки. Заїхавши до центру цього студентського містечка зрозуміли, що саме в цей день святкується якесь спудейське свято, типу нашої конвокації. Купа п’яних студіозисів різних калібрів та кольорів. Стає неможливо їхати через суцільний натовп, переходимо через цю хмару натовпу пішки. На жаль, через цей карнавал не дуже встигли роздивитися історичний центр Уппсали. Якісь південноазійці тіки й встигали кричати «хей, ґоу про», коли бачили нас з баулами і камерами на лобі. 

Головний храм міста в центрі Уппсали.

Hey, go pro!

Мандруємо міськими лабіринтами.

Зрештою ми попрямували до цікавої місцини – Ґамла Уппсала (себто, Стара Уппсала, котра, як не дивно, нині розташована не в центрі, а на північній околиці міста).

Стара Уппсала – місце, де збереглося чимало археологічних знахідок і досі стоять старезні могильні плити, адже люди жили тут ще в 3 ст. Також тут розташовуються знамениті Королівські пагорби – Кунґсгоґерна. Це три великі пагорби, котрі слугували давнім вікінгам за гробниці, своєрідні кургани, де спалювали тіла перед відправленням їхніх власників до Вальгалли. Вважаються одним із сакральних символів шведської ідентичности. Хлопці почекали мене знизу, а я вибгався на верхівку одного з королівських пагорбів. До Вальгалли ще зарано, але відчуття особливі нагорі, ще й вид на Уппсалу відкривається з них непоганий.

Королівські пагорби.

Після Уппсали почало вечоріти і ми вже думали, де б зупинитися на ночівлю. По карті попереду було озерце біля села Бйорклінґе, тож ми дісталися цього населеного пункту з метою поповнити провізійні запаси на вечір та на завтрашній ранок. Погода значно зіпсувалася в Бйорклінґе. Поки хлопці скуплялися, я вже почав мокнути, чекаючи їх на вулиці. До речі, на продукти ми витрачали в середньому 200-300 крон на день на трьох, платили почергово, хлопці картками, а я готівкою, яку розміняв на другий день подорожі в Євле. Продукти в Швеції відносно дорожчі ніж в Україні, наприклад, хліб для тостів коштує 15 крон, це десь 25 гривень, а от різні морепродукти і рибні консерви крон по 10(17 гривень), при тому що в Україні вони би коштували втричі більше ніж тут.

На вулиці було холодно і мокро, ми виїхали слідуючи Тарасовому gps на смартфоні вуличками Бйорклінґе в бік озера. Вже добряче змерзнувши і виїхавши за межі села вирішили звертати навпрошки через ліс, дорога була відсутня. Довелося пробиратися через густий ще зимовий без листя ліс. Місце для ночівля почеред цього хмизівника було знайти важко, всюди дерева, а берег озера зарослий чагарниками. Зрештою, знайшли більш-менш рівну площину, розчистили землю від гілок і встановили намет. Єдине з чим не було проблем – це з кількістю деревини, але вона була доволі вогкою, тому вогнище розгоралося довго. Варто зазначити, що ми з собою везли пальник і газовий балон, щоб готувати виключно на ньому, а багаття розпалювали щовечора  і деколи зранку для зігрівання і створення особливої пригодницької атмосфери.

Машинець готує, Стаднійчук ламає дрова, Марущак знімає.

Смачна вечеря з гречки і супу, зварена шеф-кухарем Олександром, зігріла перед холодною ночівлею.  Припнули велосипеди до дерева, понатягали максимальну кількість речей, влізли в спальники і вляглися в моєму 2+ наметі, котрий вдало вміщував нас усіх включно з трьома баулами в невеликому тамбурі. В цей час дощик перемінився на мокрий сінг, який потрохи стукав по намету. Ми розуміли, що буде не надто тепло, але аж такого, як було насправді, ніхто не чекав. Але про цей дивовижний ранок 1 травня в розповіді про другий день велотуру Швецією.