ВелоШвеція - 2014. День 2. 1 травня. Бйорклінґе – Фурувік.

Бйорклінґе – Манкарбу – Мегедебю – Марма – Ельвкарлебю – Шутшер – Фурувік.

Відстань 80 км.

Тривалість їзди 4 години.

Середня швидкість 20 км/год.

Які у вас були ранки 1 травня?  Прокидалися під спів пташок та лоскіт сонячних променів? Чи може спали до обіду в теплому ліжку, бо вихідний? 1 травня під Бйорклінґе погода зустріла нас мінусовою температурою та снігом по кісточки. Ще вночі, коли почав падати сніг, відчулося суттєве похолодання, але це не дивно. Проте, коли о 6 ранку я відкрив тамбур і виглянув назовні, то не повірив своїм очам. Перше, що я побачив були силуети наших велосипедів під снігом. 

Так я бачу світ з намету о 6 ранку 1 травня в Бйорклінґе.

Всюди в лісі сніг.  Хлопці мої враження спершу сприйняли як жарт, але не до жартів нам стало, коли треба вже було вилазити з наметів. А робити це треба було так чи інакше. З надією почекавши, що до сьомої ранку стане тепліше й сніг дивовижно випарується, ми ще трохи погрілися по спальниках. З часом мені вже захотілося їсти, а коли мені хочеться їсти, то треба діяти. Першим виліз з намету, натяг на шкарпетки кульки і пішов на розвідку. Сніг уже трохи пританув, але його  було багато, а під ногами плямкало слизьке місиво з мокрого снігу та лісового ґрунту. Вилізли решта побратимів, заварили каву, поїли, почали складати намет, котрий був увесь у снігові. Не було резону його якось сушити, та й таке завдання було неможливим, тож вогкий намет в декількох пакетах поліз мені в баул. 

Мокро.

Сніданок.

Добре, що хоч дорога не повністю засніжена.

Довелося одягти на термоштани і велошорти зверху ще одні шорти, хлопці також понадягали все, що можна. Сказати, що їхати було добіса холодно - нічого не сказати. Пальці рук та особливо ніг добряче мерзли. Я почав шкодувати, що взяв не так багато речей в похід. По суті в цей день я одяг на себе увесь одяг, що мав (крім кількох пар змінних шкарпеток та трусів): 2 пари шкарпеток в тому числі термошкарпетки, шорти, велошорти, термоштани, футболка, термосветр, флісовий светр, літній баф на шию та зимовий баф під шолом, вітрівка. Перші 50 кілометрів із 80 загальних за цей день ми реально мучилися, тупо вкручували проти шаленого північного вітру, борючись з холодом. Нарешті в обідню пору під час перекусу вийшло сонце і стало помітно тепліше. Скориставшись цим, просушили намет та скинули зайвий одяг.

Веселі снігові старти.

Теплішає.

Заїхали до водоспаду Ельвкарлебю, котрий виявився майже пересохлим. Зате міст ГЕС біля якої він знаходиться виявився зовсім нетривіальним. Красива місцина з купою каміння в руслі річки,чимось  схожа на наше рідне Побужжя.

Місцева адмінбудівля.

Ельвкарлебю.

Нашою вечірньою метою була Ботнічна затока Балтійського моря, тож десь о 5 вечора ми відвідали продуктовий супермаркет в містечку Шутшер і поїхали в пошуках курортного шведського містечка Фурувік. Дорогою нам трапилась одна з найбільших в Швеції паперових фабрик – Стура Енсу. 

Фурувік – це невелике поселення, місто-сад та місто-зоопарк. Втім, нас не цікавили відвини звірів, ми передусім хотіли дістатися берега моря та влаштувати табір для ночівлі. Трохи поблукавши пішки лісом ми все-таки виїхали на правильну стежку і опинилися на березі Ботнічної затоки. 

Нас веде у бій отаман Тарас!

Море (затока) є.

В лісі на березі встановили намет, помили обличчя-руки-ноги в морі, наносили дров та організували багаття. Того вечора ми прикупили сосисок і смажили їх на вогні. Приправляли таку атмосферу «мисливські історії» та спроби Тараса отримати допомогу від операторки сервіс-центру з приводу налаштування роботи інтернету на телефоні. З огляду на події на Батьківщині, ми попри все не могли відволіктися стовідсотково, тому читали новини через інтернет, котрий все ж з’явився у нас лише на третій день туру. Друга ніч видалась куди приємнішою, засинали та прокидалися під гуки балтійських хвиль.

Вечеря.

Морський велоранок наступного дня.