ВелоШвеція - 2014. День 7. 6 травня. Сіґтуна – Мершта - Стокгольм + дорога додому.

Заключний день шведської мандрівки почався чи не найраніше за всі попередні. Зізнаюся, що я був ініціатором прокидання о 7 ранку, щоб якомога швидше дістатися до автівки і побільше часу провести потім в Стокгольмі. Взагалі у велопоходах прокидатися о сьомій – вже запізно, як на мене, але колеги хотіли висипатися, тому зазвичай ми вилазили з наметів після 7-30/8-00. Єдиний нюанс з раннім доїздом в Мершту полягав у тому, що ми не хотіли тривожити родину Сашкового колеги, тому вирішили навідатися до їхньої садиби за машиною після того, як вони розійдуться по справах. Тож останні 10 кілометрів з баулами ми подолали лише до дев’ятої. Швиденько склалися, вмилися і гайда до столиці.

Прудко дісталися міста, а потім почався квест «де запаркувати авто». З цим в Стокгольмі дуже суворо, що мене, як противника автоекспансії в міський простір, не може не радувати. Паркування дорогі, а зупинитися на узбіччі навіть на аварійці просто так не дадуть. Ми й собі спробували на хвилину пришвартуватися, щоб розібратися в навігаторі. Через пару десятків секунд поруч зупиняється мотоцикліст-дружинник і ввічливо просить продовжити рух. На нашу ремарку, що ми тільки глянемо, як правильно проїхати і не стоятимемо довго, суворо відповідає, мовляв, ні - їдьте  або штраф. На ходу міркуємо, де б залишити авто. Проїхалися по центру, там просто немає місць, на набережній також пусто, заїхали в підземний паркінг - ціни за годину більше десятки єврів, тож ми вирішили рухатися одразу в порт Фрігамнен. Запаркувалися тут втричі дешевше, зняли вели з фаркопа і вже без баулів вирушили на велоекскурсію містом. Часу у нас було, на жаль, лише 2,5 години.

Галявина серед міста.

Від порту їдемо в центр через район Остермальм та величезну галявину Ердет. Тут  всюди бігає дітвора, підлітки грають в футбол, гуляють пенсіонери. Набережною Страндвеґен прямуємо до старого міста – Ґамла Стан. Намагаємося їхати велодоріжками, але українська звичка шурувати крайньою правою смугою інколи бере своє. На набережній припарковано безліч яхт, все ж Стокгольм – місто води, проток, озер річок, великих та маленьких островів. На одному з них  розташований найстаріший район міста – Ґамла Стан. 

Машинець порушує пдр в центрі єврокраїни. Навпроти руху через суцільну.

Водоспад ім. Карла Дев'ятого.

Слотсбакен з обеліском.

В Ґамла Стан стоїть Королівський палац, поблизу центральна площа Сторторґет з обеліском, пам’ятник королю Ґуставу Третьому, водоспад на честь короля Карла Дев’ятого, Палац Рюнінґа, Палац Вранґеля, Шведська Академія. Між цим усім вузенькими вуличками снують незліченні туристи. Багато московитів. Але це ще не найгірше, що нам трапилося в Стокгольмі. 

Вузенькі вулички переповнені туристами.

Попереду парламент.

Поруч зі шведським парламентом, де вздовж стін величної будівлі можна вільно гуляти та їздити на велосипеді, ми побачили бабу-днрівку. Страшна совкового виду жінка стояла з прапором терористів під стінами парламенту з табличкою з приблизно таким змістом «США розпалює війну в Україні, Європо, схаменись». Ми зупинилися, поспостерігали. Оскільки документи залишили  в машині, то накривати падаль і вступати в суперечки було не надто раціонально з огляду на можливе неповернення додому. Ще одного разу ми зіштовхнемося з рашистським фактором, коли нас на вулиці жіночка запитала, чи ми раптом не з Рашки. Пояснили без ускладнень.

The shit.

Ok.

Зліва Міністерство закордонних справ, далі пам'ятник Ґуставу Другому, Міністерство оборони та Національна опера.

Сподобався внутрішній двір Палацу короля, де по периметру стоять жовто-сині гармати та чатові  у вінтажних одностроях національних кольорів. Один з них підійшов до нас і попросив спішитися з велосипедів, бо тут, у внутрішньому дворі, заборонено рух їдучи на велосипеді. Це напевно єдине таке місце у всьому Стокгольмі. Бо місто і справді дуже велофрендлі. Ми подекуди плуталися у велодоріжках – стільки вже їх багато. Суворі роботяги, офісний планктон, панянки в капелюхах – усі ганяють на велах.

В королівському дворі.

Настав час повертатися до порту і вантажитись на паром. Перше, що ми зробили, коли взяли штурмом каюту – видали розпорядження щодо черги прийому душу. Можете собі уявити - ми не милися сім днів. Усе спорядження, спальники і намет, не кажучи вже про одяг, віяли приємним ароматом цнотливих шведських просторів.

Зранку, висадившись в Ризі, ми заїхали на півгодинки в центр за алкогостинцем для Сашкових друзів, і попрямували в бік кордону ЄС та Білорусі. Погода зіпсувалась, почалась злива. Коли проходили білоруську митницю, нас попросили показати усі сумки та баули. Думаю, їм було приємно насолодитися запахами наших невипраних спальників. Запитували документи на велосипеди, натякаючи, що ми можемо везти їх як контрабанду на продаж. У відповідь ледь не були послані. Зрештою, нас впустили в країну бацьки і стабільності. В Полацку закупилися їжею і помчали через Віцєбск на Гомєль. У Віцєбску , поки стояли на світлофорі, з сусідньої автівки помахав якись дядько. Приспускаю скло, а він питає: "Ви часом нє колоради?". У відповідь кажу, мовляв, ні, звичайно, і додаю "Слава Україні!". Дядько радісно відсигналив і побажав успіхів.  

Була вже ніч, але вирішили не зупинятися на проміжну ночівлю, в Україну заїхали о другій ночі, а в Києві були о 5 ранку.

О 7 ранку я завалився домів і ліг відсипатися. Втома від пригод та подорожей – найприємніша втома.

Кінець шведської епопеї.

ВелоШвеція - 2014. Вступ та авточастина.

Вступ.

Майдан Незалежності, Київ. Ніч з 31 грудня 2013 на 1 січня 2014 року. Тоді вперше за життя новорічну ніч провів на майдані. Та й взагалі за цю зиму провів в центрі рідного міста більше днів та ночей ніж за всі попередні 25 років життя. Саме тоді ми з друзями почали обережно обговорювати плани на наступну велосипедну весну. Так, ніхто ще не знав, що будуть січневі бійки та блокування беркутів, коктейлі Грушевського і лютнева масакра.  Затишшя в період новорічних вакацій налаштовувало, як це завжди буває зимовими вечорами, на міркування про літні подорожі. Невдовзі Сашко подав ідею поїхати навесні до Швеції. Він уже бував там і дещо знав специфіку та мову. Я ж, наприклад, до того взагалі жодного разу не був закордоном. Але попри невизначеність ситуації в країні й місті та очікувані чималі порівняно з Україною витрати, ця ідея була «прийнята до розгляду».  Олександр запропонував маршрут по центрально-східній частині Швеції, на північний захід від Стокгольма. Також було продумано додаткові бонуси подорожі - власне діставання до Стокгольма. Їхати задумали на авто до Риги через Білорусь, а звідтіля на паромі до шведської столиці, що обіцяло приправити поїздку додатковими враженнями.  Машину Сашко мав залишити у свого колеги в містечку Мершта, що за 50км від Стокгольма. Загалом веломаршрут виходив радіальним кілометрів на 500.

Отримавши всі необхідні «бомаги і макументи» у вигляді віз, квитків на пароми та ризький хостел, 26 квітня увечері ми зібралися на київській Воскресенці, щоб наступного дня о 4 ранку почати наш нордичний євротріп.

Київ – Рига – Стокгольм. Авточастина.

Сашкова Тайота і велофаркоп був завантажений ще до сходу сонця. Оперативно виїхали з Києва близько 5 ранку, щоби до півночі здолати 1100 км і зачекінитись в нашому ризькому хостелі (Riga Style Hostel). Білоруський кордон проходимо доволі швидко, заправляємся дешевим мазирським бензином і вперед широкими і доволі якісними дорогами Білорусі. В дорозі слухаємо гуру Андрія Миколайчука і морально готуємося до єврокордону.

Білоруська пастораль. Перекус.

Черга з фур поблизу в’їзду до Латвії нас добряче налякала, але ми всунулися в окрему пасажирську чергу на митниці і вже були в передчутті подолання останньої бюрократичної сходинки на шляху до нашого євроолімпу. Білоруси довго не хотіли нас випускати, бо прізвище Тараса виявилося таким же як і одного з українських нардепів, які вважаються в країнах помийного союзу після революції нев’їзними. Погранці довго «щолкали по углах» на кантупері, до нас прислали чувака з міліцейською тонфою на камуфляжі. Думали, що зараз ще й гвинтокрил спецназу прилетить затримувати євромайданутих бандєровцов.

Зрештою, ми нарешті в Латвії, де дороги, принаймні в східній частині, дещо гірші ніж в Білорусі. Тарас з Сашком почергово змінюються за кермом, один я байдикую, бо не кермую і посвідки не маю. Вже стемніло, а до Риги ще довго. Була пропозиція заночувати в наметі не доїжджаючи до міста, а в хостел заселитися вже наступного дня, проте ми продовжували мчати до головного прибалтійського порту. Десь по 11 вечора ми нарешті в’їхали в місто, а рівно опівночі заселилися в хостел, позаносили всі свої речі, велосипеди і вляглися. Авто можна було на ніч залишити на вулиці, а вже зранку треба було йому шукати законну автостоянку, котрі, до речі, в Ризі дуже недешеві. 

On tour. Riga.

Добряче вимившись після дороги і приготувавши українську гречку на кухні латвійського хостелу в понеділок зранку вийшли гуляти містом, на щастя хостел розміщувався на межі з історичним центром неподалік від затишної зеленої зони парків та водойм. Блукали вузькими й не дуже вуличками, відмовлялися від екскурсій російськомовних гідів та тролили місцевих бомжів. Підійшов бородань до нас зі словами «помогітє рускому бомжу». «Так а ми нє русскіє, ми бандерівці», - після цього він до нас не чіплявся. Загальновідомо, що Рига – відсотків на 70 російськомовне місто з великою кількістю ватного населення. Після обіду взяли велосипеди і покаталися не лише по центральній частині, а виїхали трохи подалі в житлові квартали. Вразила кількість велодоріжок, хоча потім в Швеції ми зрозуміли, що в Ризі їх ще не так багато. 

Центральна площа м. Рига. Видно собор Св. Петра та Мелнґалвю намс.

Набережна Дауґави і їхній ризький Московський міст. Дуже подібний до київського, здається, один архітектор будував.

Барикади 1991. Пам'ять.

Ризька катедра, закладена в 1211 році.

Реконструйовані середньовічні міські мури на вуличці Торня.

Національна опера Латвії в будинку, котрий колись був заводом.

Увечері прогулялися вечірнім центром, зустріли Тарасового однокурсника, місцевого, посиділи в цікавому закладі штибу середньовічної корчми для яких-небудь тевтонців з живою музикою. 

Так виглядав наш номер в Riga Style Hostel. Раджу.

Велопереїзд.

Наступного дня ми вже мали вирушати паромом до Стокгольма. Зранку забрали авто з парковки, закупилися продуктами і поїхали до порту. Забронювали собі перше місце в черзі на пором і влаштували farewell party з місцевим квасом та чарівними куплетами Миколайчука. Кілька годин очікування і у нас вже є вхідні квитки до каюти на поромі, заїжджаємо всередину судна, штурмуємо каюту і йдемо на верхній облавок. Доки не стало вкрай холодно прогулювалися по судні, потім зійшли всередину, де розміщувалися різноманітні магазини та бари. Ще й вдалося подивитися матч Реала і Баєрна в одному з пабів корабля. Спалося на полицях каюти міцно й солодко. Сама ж каюта була чимось типу великого купейного номеру з власним душем суміщеним з туалетом. Оскільки нас було троє, а полиць в номері четверо, то одна з них слугувала обіднім столом. Можна жить!

Перші в черзі.

З борту оглядаємо вантажний порт.

Маяк в Балтійському морі.

В каюті.

Зранку поснідали в їдальні корабля, оцінили похмуру і значно холоднішу шведську погоду, дочекалися відкриття трюму, і знову першими з усіх автівок на судні вивантажилися на королівську землю Швеції. За нашим планом сам Стокгольм ми мали дослідити вже наприкінці подорожі, перед зворотнім переправленням через Балтику. Тож одразу вирушили до містечка Мершта, де в дворі будинку Сашкового колеги залишили авто. Тут також склали велосипеди й баули, трохи перекусили на автентичній шведській депутатській кухні (бо господар хатини ще й був місцевим депутатом) і вирушили на північ уже нарешті на велосипедах.

Далі буде.