неділя, 1 вересня 2013 р.

Перша велоподорож з ночівлею: Кременчук-Чигирин-Суботів-Кременчук (200км)


Вперше у велоподорож з ночівлею я поїхав на початку літа 2011. То був фактично перший сезон, до якого я серйозно підготувався і налаштувався активно катати. Ще взимку купив велобаул, термонабір одягу,  велочехол та інші дрібниці. Дочекавшись тепла (і тим часом розкатуючись навколо Києва), одного пятничного вечора  ми з другом на автобусах виїхали з різних кінців України до Кременчука. Я з Києва, він з Павлограда. Орієнтовно мали зустрітися близько третьої ночі на автовокзалі Кременчука і там розпочати свою мандрівку до Чигирина та Холодного Яру. Історія та містика тих місць давно вабили приїхати туди нарешті, тому ми не довго міркували з локацією та маршрутом.

Перша подорож і одразу дощова навала, з моїм щастям. Запакувавшись в автобус у Києві, я вже знав, що на ніч прогнозуються дощі. Після опівночі почало заливати. Постійно під час дороги в автобусі зідзвонювалися з Андрієм, і в нього також дощило. Ранок і початок поїздки обіцяв бути наскрізь мокрим. Так і сталося. В Кременчуці першим на півгодинки опинився Андрій.

Одразу по прибутті сховалися в будівлі автовокзалу, на вулиці не припиняло дощити. Їхати ми все одно планували десь після 5-6 ранку, тому була надія, що дощ вщухне. Трохи хотілося спати, але натомість ми їли. Як для дводенної подорожі набрали занадто багато їжі на перший час, тому треба було її трохи стоптати. Та й їсти хотілося, традиційно. Взагалі ми набрали багато зайвих речей. Втім, на те вона й перша подорож, щоб навчитися оптимізувати і розраховувати все, в тому числі й запаси їжі, одягу та спорядження правильно.




Поїли, трохи покуняли і близько пятої виїхали. Дощ припинився, нарешті!

Виїзд з автовокзалу о 5-ій ранку.
Дніпро переїжджали Крюківським мостом, сам він доволі вузький і високий з жахливим дорожнім покриттям. Але ми не знали на той момент ще, що таке жахлива дорога.



Швиденько виїхали за Кременчук, вїхали в Кіровоградську область і почався дощ. Не злива, але очі регулярно заливав. То припинявся, то знову накрапував – жахлива погода, то мокнеш і стає холодно, то вже спекотно. Аж раптом заїжджаємо в Світловодськ, їдемо околицями в напрямку Чигирина. Саме тут, в Світловодську, ми зрозуміли, де в Україні найжахливіші дороги. Асфальт залишився лише шматками, решта вибоїни та ями.

Очевидно, символ м. Світловодськ

Після дощу, коли ти не бачиш дна, їхати таким покриттям на велосипеді небезпечно. Лаючи всіх і вся таки виїжджаємо зі Світловодська, починаються численні спуски та підйоми. Оскільки ми їхали вздовж берега Дніпра і час від часу могутній Борисфен показувався нам на очі, то довелося переїжджати багато річок, що при впадінні Дніпро утворюють долини з довгими а подекуди й крутими тягунами. Дощ вже втих і майже не накрапав. Біля села Велика Андрусівка у мене полізло горлом те, що я їв на вокзалі в Кременчуці. Таке буває. 



Затока Дніпра



Хотілося якнайшвидше приїхати до Чигирина, попити там чогось теплого і відпочити від сідла.






Ось ми вже в Чигиринському районі, ще кілька сіл і ми в самому Чигирині, колишній гетьманській столиці. Одразу прямуємо до Замкової гори. Звідти відкривається гарний огляд самого містечка та навколишніх красот, що лежать в долині річки Тясмин. Долі біля гори лежить реставрована гетьманська резиденція. Покатавшись трохи по місту заїхали в якусь кафешку, взяли там кави/чаю, доїли свої запаси їжі. Це було ще десь о 9 ранку, і, памятаю, ми навіть трохи заснули за столом в тому кафе, а коли прокинулися навколо вже сиділи місцеві.









Далі за маршрутом ми мали їхати до Суботова та Медведівки й Холодного Яру. Але хмари, втома після мокрого заїзду й перспектива через дощ не встигнути наступного дня на зворотній автобус додому змусили нас змінити плани. Було вирішено після Суботова повернутися вздовж Тясмину через Чигирин в напрямку Дніпра і вже десь там ставати на ночівлю. А вже потім наступного дня швидше дістатися Кременчука.  Шкода було лише, що не потрапимо в легендарний Холодний Яр.

В Суботові перепочили біля Іллінської церкви, спитали у місцевих, як проїхати вздовж Тясмина, нас скерували на грунтівку. Після дощу деякі відрізки дороги виявилися ледь проїзними, часом довелося пробиратися крізь зарослі попід суботівськими схилами, далі дорога зійшла в низину в долині Тясмина. Навколо простір, вільний вітер і зелена трава. Поступово дорога вирівнялася до річки. Охайні береги, чиста вода, але ми вже достатньо змокли та й холодно було, щоб купатися. Насолоджуючись краєвидами повільно поверталися в бік Чигирина.







Тепер головним завданням було виїхати до сіл вздовж Дніпра і знайти там місце для ночівлі. Задуми не здійснилися. До сіл ми доїхали, навіть купили там на вечерю провіанту, але не змогли знайти нормального виходу до річки. Постійно впиралися в якісь лісові хащі, тож поступово їхали на схід поки не доїхали до закинутого містечка «Орбіта», тут довго не затрималися і нарешті побачили Дніпро на виїзді з Чигиринськоо району біля елеваторної станції.





Втім, зупинятися тут не було бажання: забетонований берег, не дуже затишне місце загалом. Тому вирішили ще трохи проїхати по трасі в бік Кременчука і зупинитися десь неподалік дороги. Десь о 6 вечора пришвартувалися в лісосмузі на пагорбі, звідтіля було видно Дніпро і частково проглядався Світловодськ. На вечерю зварили вермішелі на багатті й пішли відпочивати, щоби на ранок по швидше виїхати в бік Кременчука, раптом знову дощ перебиватиме. 

З місця ночівлі видно Світловодськ





Зранку швиденько зібралися і виїхали до дощу, та вже після 10 кілометрів дороги почалась злива, куди сильніша ніж учора. Доїжджаємо до Світловодська, вирішуємо проїхати по дамбі Кременчуцької ГЕС і вже з лівого берега вїхати в final destination Кременчук. Припинившись в Світловодську, дощ з новою і ще потужнішою силою вдарив по нас на дамбі. Ми їхали в суцільній калюжі, вітер з водосховища збивав з курсу, дощ заливав усе, що можна було залити. До півдня таки дісталися Кременчука, розклалися сушитися на вокзалі, поїли в кафе і чекали на наші автобуси. Автобус Андрія приїхав десь після першої дня, мій за годину по тому. Я ще забув на вокзалі в Кременчуці свою куртку - повішав сушитися, а забрати забув. Але загалом перша подорож вийшла цікавою і повчальною. 200км як для першого разу - нормально.







Немає коментарів:

Дописати коментар