ВелоШвеція - 2014. День 6. 5 травня. Енґшо – Сіґтуна.

Енґшо – Б’юґшта – Гуммельшта – Енчопінґ – Недергасла – Кіллінґе – Сіґтуна.

Відстань 75 км.

Тривалість їзди 3 години 40 хвилин.

Середня швидкість 20 км/год.

Ранковий старт.

Шостий день був останнім повноцінним велосипедним днем ВелоШвеції. Оскільки ми ночували напевно в найдикішому місці подорожі, то зранку довелося кілька кілометрів пройти пішки, щоб вийти на бодай якусь придатну для їзди дорогу. Швиденько дісталися містечка Енчопінґ, підіймаємся на церковний пагорб. Оточений старим кладовищем тут стоїть храм Ворфру. 

Ворфру.

Довго в місті не затримались і попрямували замикати багатокутник нашої подорожі до Сіґтуни, в якій ми побуваємо вдруге протягом тижня.

Навколо дороги озера, невеличкі дамби, гольф-клуби, скелясті виступи та ліси. Лише вітер дме в лоба.

Вже перед самою Сіґтуною заблукали трохи серед місцевих доріг, повіривши смартфонному навігатору. Перепитавши в місцевих, виїхали до потрібної доріжки, котра подарувала кілька непростих як для рівнинної Швеції підйомів. Але їдеться дуже приємно - навколо дрімучий пагорбистий ліс, сонячні полудневі промінці пробиваються крізь дерева, змушуючи відтягувати баф, бо стає спекотно в шию. В свій перший день ми заїжджали до Сіґтуни зі сходу, в останній день – із заходу. Звідси трохи далі до затишного центру, треба проїхатись вздовж комплексу футбольних тренувальних полів й акуратних кварталів приватних будиночків. Зрозуміло, що всюди велодоріжки. 

Дістаємося вже рідного сіґтунського центру, хлопці передусім йдуть в алкомонополію «Сістем Булаґет», я залишаюсь з велосипедами та спостерігаю за публікою, котра відвідує цей магазин, як я вже писав, єдиний монополіст на ринку, що торгує алкоголем. Переважко заходили туди мужики від 40 до 60 в непоганих костюмах. Жодних асоціальних елементів чи підліткових компаній з проханнями до старших «дядя, купіть нам алкоголь» не було. Потім заїхали вже в «нормальний» продуктовий магазин, де я собі взяв фруктовий сироп. 

Швед заходить в Сістем Булаґет.

З усім цим добром поїхали грітися на сонячній набережній. Попиваючи кожен своє, розляглися на пологих спинках широченних, я б сказав навіть не лавок, а лож. 

Наступного дня нам треба було встигнути доїхати до Мершти, запакуватися, дістатися Стокгольма і бодай трохи дослідити столицю перед відплиттям до Риги. Отже, вирішили їхати з Сіґтуни трасою в бік Мершти і зупинятися між цими населеними пунктами, щоб зранку проїхати не більше 10 кілометрів до місця дсилокації автівки. Нічого кращого ніж ліс попід трасою ми там знайти не змогли. Остання ніч на шведській землі видалася зимною. Традиційно грілися біля вогнища, читали новини з України, зокрема про вату, зашкварену в Одесі, і підстреленого гєпу.

Багаття, Тарас, пальник.

Завтра нас чекає останній велосипедний чекпойнт – Стокгольм, а потім пливемо через Балтику і газуєм додому.

ВелоШвеція - 2014. День 5. 4 травня. Кумлакюркбю – Енґшо.

Кумлакюркбю – Вад – Галлшта – Ес – Вестерос – Іршта – Енґшо.

Відстань 62 км.

Тривалість їзди 3 години 20 хвилин.

Середня швидкість 19 км/год.

 Ранок подарував сонячну і порівняно теплу погоду.

Ранкова кумлакюркбіанська руханка.

Подорожуючи вже п’ятий день ти деякою мірою зростаєшся з велосипедом. Плин життя в тривалому велотурі є особливим розкладом буття. Усе те, що в інший час є роздільним, в такій мандрівці постає як єдиноцілісна трійця – людина, велосипед, баул. Кожна складова є незамінною і водночас неповноцінною без інших. Компактність та мобільність, котру дає тобі поєднання усіх складових, надає особливого відчуття свободи. Так, ти не перестаєш залежати від випадкових несправностей, примх погоди тощо. Але ти як космічний болід усе везеш з собою, не потребуєш для свого виживання втручання. Проте ти дозволяєш втручатися навколишньому середовищу з власної волі, ти в тому числі їдеш у велотур заради втручання в себе нових вражень та краєвидів. Велотуристична діялектика.

Першою метою нашого веловтручання цього дня був Вестерос, центр Вестманландських  земель, одне з найстаріших міст Північної Європи. До Вестероса діставалися хорошою дорогою між селами, тут нам пару разів траплялися велосипедисти і бігуни прямо на дорозі. Все ж таки неділя, люди відпочивають: катають і бігають кроси. Бо в попередні дні на міжміських дорогах такого не спостерігали. Їдемо-їдемо, раптом нас обганяє жінка років 40 на шосейнику, мені стало трохи соромно, я додав швидкості, але з часом, бачачи що мої кулєги не приймають виклику, довелося й собі пропустити жіночку. Соромно, мужики.

Під'їхали до міста. Вивчивши карту на великому стенді біля в’їзної стели, поїхали одразу до центру в міський парк поблизу нової ратуші. Тут влаштували собі сніданок зі шведською какою (хліб у вигляді коржиків) та місцевим паштетом.

Екстремістський сніданок.

Королівський монумент посеред міського парку.

Вестерос красивий. Поєднує середньовічну красу Кюркбакен (Храмової гори) та сучасні квартали з торговими моллами і широкими вулицями з велодоріжками. Кюркбакен – острівець середньовіччя, забудований дерев’яними будиночками, поміж яких снуються вузенькі мощені вулички. Поруч тече річка, що в районі порту впадає в озеро Меларен.

Turbinhus.

Ліворуч на фото зверху - одна з перших турбінних гідроелектростанцій в Швеції, її тут будував місцевий меценат Вейкман.

Центр міста.

Вулицями на Храмовій горі (Кюркбакен).

Відвідали головний храм міста, побудований в 13 столітті. Всередині традицінйо мінімалістично, в підлозі надгробна плита, тут похований один з синів короля Ґустава Вази – королевич Ерік.

Кілька годин без поспіху кружляли містом, заїхали в продуктовий магазин, зависли біля цікавої композиції, котра поєднує фонтан, який б’є прямо з-під плит на одній з площ міста, та черепахи, що його чатує. Фонтан б’є вгору з різною силою та подаючи різну висоту води, подекуди ти навіть можеш спокійно пройти між сантиметровими струменями.

Саша пішов у безкоштовний вуличний туалет.

Зрештою нас чекає дорога, тож виїжджаємо з Вестероса тепер вже на схід. Було вже  пополудні поки ми виїхали за місто, проминувши летовище і всі присілки. 

Запланували зупинитися на ночівлю біля озер поблизу заповідника Енґшосунд. Як виявилося, заповідні території огороджені, тож ми не наважилися навіть соватися туди, адже нам могли впаяти поза вуха добрячий штраф за вогнище серед заповідника. Зійшлися на вельми раціональному компромісі:  шукаємо місцину неподалік від озера, але й не на території самого заповідника. Заїхали в один поворот, що вів до чиєїсь дачі, потім в інший  - все було нам не так. Третій раз звернули на лісову доріжку, котра вивела нас до закинутого подвір’я із садибкою на узгірку. Піднялися на лісистий пагорб. Раптом в низині пробігла пара косуль. 

Нам прямо.

Все, зупиняємося десь тут – вирішили ми. Обійшли пагорб з протилежного боку, обстежили навколишню місцину і поставили намет в трьох соснах, на краєчку лісової галявини. Земля подекуди була розрита вепрами. Косулі мекали в 50-100 метрах від нас. Достеменно не знали, чи ми вже поза заповідником, але вогнище все ж вирішили розпалювати – без нього ми б просто замерзли. Цієї ночі  у нас було найкраще багаття всього туру. Я понаносив каменюк, якими обклали місце для вогню, тож наніч ми навіть не гасили жаровиння. 

Смажимо сосиски.

Вже традиційно довго засиділись на вулиці біля ватри, вслухаючись в звуки косуль, диких птахів та іншої живності. Про всяк випадок їжу наніч повісили в пакеті на дерево, щоб зайвий раз не приваблювати диких кабанів та інших любих друзів туриста. 

ВелоШвеція - 2014. День 4. 3 травня. Кребек - Кумлакюркбю.

Кребек – Беррек – Бйорк – Говнас – Ґоддарбу – Останкіль – Сала – Кумлакюркбю.

Відстань 70 км.

Тривалість їзди 3 години 35 хвилин.

Середня швидкість 19 км/год.

Екватором подорожі не лише цього дня, а й усього туру мала стати переправа паромом через річку в селі Говнас. Цей паром був запланований у нас заздалегідь, за словами Сашка, цього року восени його мали закривати через нерентабельність, тож випала нагода одними з останніх туристів скористатися чи не найстарішим діючим річковим паромом в Даларнському лені (області). Маючи інформацію, що паром  починає курсувати лише після 13-00, ми не особливо поспішали цього ранку. Дозволили собі вперше поспати досхочу, повилазили з наметів лише після 10 ранку. До парома було кілометрів 20 їзди одним з наймальовничіших відрізків за всю подорож. Спочатку ми їхали старезним лісом, серед якого раз-пораз чулося шурхотіння якогось дикого жывёла, а навколо виднілися величезні кам’яні валуни. Гарна втоптана грунтова дорога сприяла швидкій їзді, яку вгальмовувало лише бажання роздивитися довколишню красу, надихатися свіжим весняним північним повітрям.

Перші кілометри четвертого дня.

Красивенна дорога.

Грунтовка закінчилась і почалось вузеньке шосе. Чим далі їхали до парому, тим більше поворотів і підйомів траплялось на шляху. Хоча загалом за всю подорож ми подолали лічену кількість підйомів, найкрутіший з яких припав саме на дорогу між місцем сьогоднішньої ночівлі та паромом.

Попереду Даларна, шведською - долина.

Так живуть шведи в Берреку.

В’їжджаємо в Даларнську область і, несподівано для Швеції (втім, звично для України), асфальт на межі областей змінюється. Не скажу, що якість суттєво погіршилась, але видно, що в Євлеборзі асфальт трохи новіший ніж в Даларні. Останні 10 км до Говнаса їдемо через розкидані вздовж дороги фермерські угіддя та скромні переважно темно-бордові будиночки. І обов’язково з шведськими прапорцями. Тут взагалі напевно 95% усіх будинків мають національні прапори на фасадах чи навіть подекуди на окремо розміщених прапорних щоглах. Часто замість жовто-синього хреста ми бачили спрощений варіант прапора просто в дві смужки жовтого та синього – як прапор України. Це додавало особливого задоволення від милуванням шведською архітектурою.

До Говнаса ще трохи.

Аж ось ми нарешті дісталися парому. Головний тут – старий дідо, як сказав Машинець «дєд без печалі». За послугу сивочолий дідуган бере 50 крон з людини і, здається, 75 з автівки. При цьому не важливо, яка кількість клієнтів, повезе навіть одного. Паром являє собою платформу розмірами 4 на 10 метрів з кабіною для дідугана. Все це жовте щастя тримається обох берегів тросами і пересувається через річку за допомогою дизельного двигуна.

Попереду паром.

Rollin'.

Шхуна білого вождя повертається на Даларнський берег.

На іншому березі вже чекала Вестманландська область, тут знову грунтівка, котра за кілька десяток кілометрів вивела нас на пряму асфальтову дорогу до містечка Сала. Воду ми пили в подорожі не надто активно, що пояснюється погодою, але час від часу поповнювали водні запаси завдяки місцевим. Дорогою до Сали зупинилися біля мальовничого будиночка з шведським та норвезьким прапорами, немолоді господарі чемно набрали для нас води. Якщо десь не було людей, то можна набрати воду на заправках, там завжди є  спеціальні пункти набору води у вигляді шафок зі скляними дверцятами. 
Не доїхавши до Сали десяток кілометрів у нас стався єдиний дорожний інцидент протягом усєї подорожі. Було це так: я їхав першим, Тарас другим, Саша замикав пелотон. Раптом під час гальмування виявилося, що Сашко їхав надто близько до Тараса і під час зупинки трохи зачепив Тарасів велобаул, втратив керування велосипедом і вилетів з дороги в кювет. Нам з Тарасом ніби в заповільненому повторі так кумедно це все виглядало, коли Сашко, залишивши велосипед на схилі, далі перекотившись попрямував до низини. На щастя, падіння було насправді таким м'яким, яким воно здавалося нам зі сторони і жодних наслідків не мало ні для людського потенціялу, ні для техніки.

Поповнюємо водні запаси в шведсько-норвезького подружжя пенсіонерів.

Салу проскочили майже непомітно, проїхались в центр, закупилися продуктами. Через те, що виїхали зранку доволі пізно, то вже починало вечоріти. За містом звернули з траси на міжсільську дорогу, що мала нас вивести наступного дня до Вестероса, обласного центру Вестманланду.

м. Сала.

За селом Кумлакюркбю заїхали в ліс і розбили табір. Вперше ночували не поруч з водоймою, зате неподалік проходила залізнична колія. В Україні це сумнівне задоволення, але тут, якщо якийсь потяг і проїжджав, то настільки тихо, що ми його зовсім не чули. Обрана нами ділянка лісу виявилася достатньо притрушена камінням, подекуди траплялися екземпляри достойні нашого рідного поліського Камінного села.

Увечері вкотре грілися біля багаття, травили історії і готували смачну зупу зі шведськими консервами та рибною пастою.

Розкладаємось на ночівлю.

ВелоШвеція - 2014. День 3. 2 травня. Фурувік – Кребек.

Фурувік – Євле – Вальбу – Гедесунда – Юсінґе – Остерфернебю – Кребек.

Відстань 95 км.

Тривалість їзди 5 годин.

Середня швидкість 19 км/год.

Другий ранок в Швеції годі було порівнювати з першим сніго-крижаним. Коли прокинулися, з  боку моря вже стояло сонце, вітру майже не було, лише хвилі тихцем обіймали кам’янистий берег. Попереду нас чекало місто Євле, столиця Євлеборзького лену , по-нашому області. За півгодини від місця ночівлі заїхали в місто. Тут розміщений великий порт, але в центрі не відчувається, що місто має промислові потужності. Традиційно для Швеції затишно і спокійно.

On the streets of Gävle.

Проїхались через центральні вулиці, знайшли пункт обміну валюти, де я нарешті обміняв долари на крони. Покружляли трохи вуличками, дорогою Саша шукав алкогольний магазин. В Швеції взагалі дуже продумана, як на мене, система доступу до алкоголю. Отрута продається лише в одній державній мережі – Сістем Булаґет і, якщо не помиляюсь, в неділю такі мережі зачинені, а в решту днів працюють далеко не цілодобово. Тож моїм друзям, схильним до вживання різної гидоти, довелося пристосовуватися до таких (в порівнянні з Україною) спартанських умов.

Квартали. Тут з нами спілкувались поліціянти.

Ну ось, Саня придбав омріяний півас, ми від’їхали кудись в сквер, де він його випив на лавці. За хвилину до нас повільно підкочують поліціянти на авто. Звернулись до мене (бо я стояв крайнім) англійською, але, коли зрозуміли, що Олександр володіє шведською, то перейшли до розмови з ним. Потім він нам переповів, що запитували загалом про наші справи, куди їдемо, де ночуємо, дивувалися, як нам не холодно в таку пору року так подорожувати. Очевидно вони якимось чином (чи то через відеоспостереження на вулиці, чи то після доносу якоюсь бабусі-партійниці) бачили, що Олександр вживає в публічному місці алкоголь і вирішили дуже чемно перевірити нас на адекватність. Розмова закінчилась взаємними подяками і прощанням. До речі, поліцейські були жінками.

Євле було найпівнічнішою точкою нашого маршруту, далі ми знову поверталися на південь і частково на захід. На виїзді з Євле трохи покрапало дощем, але вмить розвиднілося, вийшло сонце – ми навіть не встигли намокнути. Надалі в подорожі нас переслідувала тільки хороша погода, хоча температура навряд колись підіймалась вище 10 градусів. За самим містом тяглося довге мереживо з передмість та селищ, ми вирішили з’їхати з траси і прямувати саме через ці селища. Якби ми в Україні так зробили, то відразу натрапили на розбиті дороги з півметровими вибоїнами, а тут навіть приємніше їхати вузенькою але ідеальною доріжкою поодаль від завантаженої автостради. До речі, автостради (по яким ми майже не їздили, проте кілька кілометрів все ж проскочили) в Швеції зовсім не завантажені. Чим це можна пояснити? Хоча, на перший погляд автівок у шведів на одиницю населення більше ніж  у нас загалом, але населення складає всього 10 мільйонів на величезну територію. Окрім того люди мешкають на розкиданих просторах, часто їхні будиночки розміщені посеред поля чи на окремих «хуторах» В результаті дороги зношуються повільніше і немає заторів.

Гедесунда зустрічає.

Ми їхали-їхали і нарешті приїхали! Це про дорогу між Євле та селищем Гедесунда. Дорогою між ними нам траплялося дуже мало автівок, довкола були самі ліси, виднілись годувальні ясла для диких звірів. Ось-ось, здавалося, почнеться населений пункт, але щоразу за поворотом виднілася лише дорога з лісовими берегами. Декілька разів бачили зайців. В Гедесунді зайшли в супермаркет, перекусили й вивчили карту. Далі поїхали крутезною дорогою поміж каскаду величних шведських озер Овре Гедесундаф'єрден, часом ми вкручували по тоненькій частці суші обліпленій деревцями, а навколо ледь не до виднокраю самі озера. 

Тут обідали.

На одній з таких кіс стали на обід, чи не вперше за всю подорож було навіть спекотно. Подолавши череду озер, асфальт закінчився, натомість ми виїхали на добре вкатаний гравій, по якому їхалося краще ніж більшістю українськими асфальтами. По зустрічній час від часу прокочувалися фури з деревиною - навколо триває лісозаготівля. 

Шведська пастораль.

Починало вечоріти, приблизно прикидуємо, що на ночівлю станемо десь за Юсінґе – маленьким студентським містечком, де розміщий Юсінґе Брук, по нашому – профтехучилище. Територія пту в Швеції виглядає немов якийсь палац: всюди зелені газони, доглянуті корпуси, поруч ще й територія заповідника з кам’янистою бурхливою рікою та старезними мостами. 

Юсінґе.

Територія пту.

За Юсінґе вже шукаємо місце для ночівлі, gps показав доріжку через ліс в напрямку Говнаського парому, яким ми планували скористатися наступного дня і який був фактично єдиним можливим способом переїхати річку, щоб прямувати маршрутом на південь.

Звернувши з асфальту поїхали лісовою дорогою, по один бік цієї стежки час від часу траплялися будиночки, по яких було видно, що господарі тут з’являються нечасто. Поруч було озеро, тож ми намагалися відшукати бодай якийсь під’їзд до нього. Закінчилося все тим, що ми тягли велосипеди через чиєсь подвір’я та поле, переносили баули через канаву і ночували на ділянці поміж лісом та полем шведського фермера. Дров тут також не бракувало, цього вечора сиділи допізна. До озера так і не сходили, хоч за картою воно було в метрах 200, але за виглядом, що відкривався з місця нашого табору, підхід був не надто сприятливий, бо озеро було оточене очеретами на болотах. Встановили український прапор і пішли спати.

Ми виживали як могли.

Ранок буде хорошим.