пʼятниця, 26 вересня 2014 р.

ВелоШвеція - 2014. День 4. 3 травня. Кребек - Кумлакюркбю.


Кребек – Беррек – Бйорк – Говнас – Ґоддарбу – Останкіль – Сала – Кумлакюркбю.

Відстань 70 км.
Тривалість їзди 3 години 35 хвилин.
Середня швидкість 19 км/год.

Екватором подорожі не лише цього дня, а й усього туру мала стати переправа паромом через річку в селі Говнас. Цей паром був запланований у нас заздалегідь, за словами Сашка, цього року восени його мали закривати через нерентабельність, тож випала нагода одними з останніх туристів скористатися чи не найстарішим діючим річковим паромом в Даларнському лені (області). Маючи інформацію, що паром  починає курсувати лише після 13-00, ми не особливо поспішали цього ранку. Дозволили собі вперше поспати досхочу, повилазили з наметів лише після 10 ранку. До парома було кілометрів 20 їзди одним з наймальовничіших відрізків за всю подорож. Спочатку ми їхали старезним лісом, серед якого раз-пораз чулося шурхотіння якогось дикого жывёла, а навколо виднілися величезні кам’яні валуни. Гарна втоптана грунтова дорога сприяла швидкій їзді, яку вгальмовувало лише бажання роздивитися довколишню красу, надихатися свіжим весняним північним повітрям.

Перші кілометри четвертого дня.

Красивенна дорога.

Грунтовка закінчилась і почалось вузеньке шосе. Чим далі їхали до парому, тим більше поворотів і підйомів траплялось на шляху. Хоча загалом за всю подорож ми подолали лічену кількість підйомів, найкрутіший з яких припав саме на дорогу між місцем сьогоднішньої ночівлі та паромом.

Попереду Даларна, шведською - долина.

Так живуть шведи в Берреку.
В’їжджаємо в Даларнську область і, несподівано для Швеції (втім, звично для України), асфальт на межі областей змінюється. Не скажу, що якість суттєво погіршилась, але видно, що в Євлеборзі асфальт трохи новіший ніж в Даларні. Останні 10 км до Говнаса їдемо через розкидані вздовж дороги фермерські угіддя та скромні переважно темно-бордові будиночки. І обов’язково з шведськими прапорцями. Тут взагалі напевно 95% усіх будинків мають національні прапори на фасадах чи навіть подекуди на окремо розміщених прапорних щоглах. Часто замість жовто-синього хреста ми бачили спрощений варіант прапора просто в дві смужки жовтого та синього – як прапор України. Це додавало особливого задоволення від милуванням шведською архітектурою.

До Говнаса ще трохи.
Аж ось ми нарешті дісталися парому. Головний тут – старий дідо, як сказав Машинець «дєд без печалі». За послугу сивочолий дідуган бере 50 крон з людини і, здається, 75 з автівки. При цьому не важливо, яка кількість клієнтів, повезе навіть одного. Паром являє собою платформу розмірами 4 на 10 метрів з кабіною для дідугана. Все це жовте щастя тримається обох берегів тросами і пересувається через річку за допомогою дизельного двигуна.

Попереду паром.

Rollin'.

Шхуна білого вождя повертається на Даларнський берег.
На іншому березі вже чекала Вестманландська область, тут знову грунтівка, котра за кілька десяток кілометрів вивела нас на пряму асфальтову дорогу до містечка Сала. Воду ми пили в подорожі не надто активно, що пояснюється погодою, але час від часу поповнювали водні запаси завдяки місцевим. Дорогою до Сали зупинилися біля мальовничого будиночка з шведським та норвезьким прапорами, немолоді господарі чемно набрали для нас води. Якщо десь не було людей, то можна набрати воду на заправках, там завжди є  спеціальні пункти набору води у вигляді шафок зі скляними дверцятами. 
Не доїхавши до Сали десяток кілометрів у нас стався єдиний дорожний інцидент протягом усєї подорожі. Було це так: я їхав першим, Тарас другим, Саша замикав пелотон. Раптом під час гальмування виявилося, що Сашко їхав надто близько до Тараса і під час зупинки трохи зачепив Тарасів велобаул, втратив керування велосипедом і вилетів з дороги в кювет. Нам з Тарасом ніби в заповільненому повторі так кумедно це все виглядало, коли Сашко, залишивши велосипед на схилі, далі перекотившись попрямував до низини. На щастя, падіння було насправді таким м'яким, яким воно здавалося нам зі сторони і жодних наслідків не мало ні для людського потенціялу, ні для техніки.


Поповнюємо водні запаси в шведсько-норвезького подружжя пенсіонерів.

Салу проскочили майже непомітно, проїхались в центр, закупилися продуктами. Через те, що виїхали зранку доволі пізно, то вже починало вечоріти. За містом звернули з траси на міжсільську дорогу, що мала нас вивести наступного дня до Вестероса, обласного центру Вестманланду.

м. Сала.

За селом Кумлакюркбю заїхали в ліс і розбили табір. Вперше ночували не поруч з водоймою, зате неподалік проходила залізнична колія. В Україні це сумнівне задоволення, але тут, якщо якийсь потяг і проїжджав, то настільки тихо, що ми його зовсім не чули. Обрана нами ділянка лісу виявилася достатньо притрушена камінням, подекуди траплялися екземпляри достойні нашого рідного поліського Камінного села.




Увечері вкотре грілися біля багаття, травили історії і готували смачну зупу зі шведськими консервами та рибною пастою.

Розкладаємось на ночівлю.

1 коментар:

  1. Просто бомба! Теж мрію коли-небудь поїхати покататись за кордон

    ВідповістиВидалити