понеділок, 29 вересня 2014 р.

ВелоШвеція - 2014. День 5. 4 травня. Кумлакюркбю – Енґшо.

Кумлакюркбю – Вад – Галлшта – Ес – Вестерос – Іршта – Енґшо.

Відстань 62 км.
Тривалість їзди 3 години 20 хвилин.
Середня швидкість 19 км/год.

 Ранок подарував сонячну і порівняно теплу погоду.
Ранкова кумлакюркбіанська руханка.
Подорожуючи вже п’ятий день ти деякою мірою зростаєшся з велосипедом. Плин життя в тривалому велотурі є особливим розкладом буття. Усе те, що в інший час є роздільним, в такій мандрівці постає як єдиноцілісна трійця – людина, велосипед, баул. Кожна складова є незамінною і водночас неповноцінною без інших. Компактність та мобільність, котру дає тобі поєднання усіх складових, надає особливого відчуття свободи. Так, ти не перестаєш залежати від випадкових несправностей, примх погоди тощо. Але ти як космічний болід усе везеш з собою, не потребуєш для свого виживання втручання. Проте ти дозволяєш втручатися навколишньому середовищу з власної волі, ти в тому числі їдеш у велотур заради втручання в себе нових вражень та краєвидів. Велотуристична діялектика.
Першою метою нашого веловтручання цього дня був Вестерос, центр Вестманландських  земель, одне з найстаріших міст Північної Європи. До Вестероса діставалися хорошою дорогою між селами, тут нам пару разів траплялися велосипедисти і бігуни прямо на дорозі. Все ж таки неділя, люди відпочивають: катають і бігають кроси. Бо в попередні дні на міжміських дорогах такого не спостерігали. Їдемо-їдемо, раптом нас обганяє жінка років 40 на шосейнику, мені стало трохи соромно, я додав швидкості, але з часом, бачачи що мої кулєги не приймають виклику, довелося й собі пропустити жіночку. Соромно, мужики.
Під'їхали до міста. Вивчивши карту на великому стенді біля в’їзної стели, поїхали одразу до центру в міський парк поблизу нової ратуші. Тут влаштували собі сніданок зі шведською какою (хліб у вигляді коржиків) та місцевим паштетом.


Екстремістський сніданок.
Королівський монумент посеред міського парку.
Вестерос красивий. Поєднує середньовічну красу Кюркбакен (Храмової гори) та сучасні квартали з торговими моллами і широкими вулицями з велодоріжками. Кюркбакен – острівець середньовіччя, забудований дерев’яними будиночками, поміж яких снуються вузенькі мощені вулички. Поруч тече річка, що в районі порту впадає в озеро Меларен.


Turbinhus.
Ліворуч на фото зверху - одна з перших турбінних гідроелектростанцій в Швеції, її тут будував місцевий меценат Вейкман.

Центр міста.

Вулицями на Храмовій горі (Кюркбакен).
Відвідали головний храм міста, побудований в 13 столітті. Всередині традицінйо мінімалістично, в підлозі надгробна плита, тут похований один з синів короля Ґустава Вази – королевич Ерік.




Кілька годин без поспіху кружляли містом, заїхали в продуктовий магазин, зависли біля цікавої композиції, котра поєднує фонтан, який б’є прямо з-під плит на одній з площ міста, та черепахи, що його чатує. Фонтан б’є вгору з різною силою та подаючи різну висоту води, подекуди ти навіть можеш спокійно пройти між сантиметровими струменями.


Саша пішов у безкоштовний вуличний туалет.
Зрештою нас чекає дорога, тож виїжджаємо з Вестероса тепер вже на схід. Було вже  пополудні поки ми виїхали за місто, проминувши летовище і всі присілки. 



Запланували зупинитися на ночівлю біля озер поблизу заповідника Енґшосунд. Як виявилося, заповідні території огороджені, тож ми не наважилися навіть соватися туди, адже нам могли впаяти поза вуха добрячий штраф за вогнище серед заповідника. Зійшлися на вельми раціональному компромісі:  шукаємо місцину неподалік від озера, але й не на території самого заповідника. Заїхали в один поворот, що вів до чиєїсь дачі, потім в інший  - все було нам не так. Третій раз звернули на лісову доріжку, котра вивела нас до закинутого подвір’я із садибкою на узгірку. Піднялися на лісистий пагорб. Раптом в низині пробігла пара косуль. 
Нам прямо.

Все, зупиняємося десь тут – вирішили ми. Обійшли пагорб з протилежного боку, обстежили навколишню місцину і поставили намет в трьох соснах, на краєчку лісової галявини. Земля подекуди була розрита вепрами. Косулі мекали в 50-100 метрах від нас. Достеменно не знали, чи ми вже поза заповідником, але вогнище все ж вирішили розпалювати – без нього ми б просто замерзли. Цієї ночі  у нас було найкраще багаття всього туру. Я понаносив каменюк, якими обклали місце для вогню, тож наніч ми навіть не гасили жаровиння. 
Смажимо сосиски.


Вже традиційно довго засиділись на вулиці біля ватри, вслухаючись в звуки косуль, диких птахів та іншої живності. Про всяк випадок їжу наніч повісили в пакеті на дерево, щоб зайвий раз не приваблювати диких кабанів та інших любих друзів туриста. 

Немає коментарів:

Дописати коментар