середа, 1 жовтня 2014 р.

ВелоШвеція - 2014. День 7. 6 травня. Сіґтуна – Мершта - Стокгольм + дорога додому.


Заключний день шведської мандрівки почався чи не найраніше за всі попередні. Зізнаюся, що я був ініціатором прокидання о 7 ранку, щоб якомога швидше дістатися до автівки і побільше часу провести потім в Стокгольмі. Взагалі у велопоходах прокидатися о сьомій – вже запізно, як на мене, але колеги хотіли висипатися, тому зазвичай ми вилазили з наметів після 7-30/8-00. Єдиний нюанс з раннім доїздом в Мершту полягав у тому, що ми не хотіли тривожити родину Сашкового колеги, тому вирішили навідатися до їхньої садиби за машиною після того, як вони розійдуться по справах. Тож останні 10 кілометрів з баулами ми подолали лише до девятої. Швиденько склалися, вмилися і гайда до столиці.
Прудко дісталися міста, а потім почався квест «де запаркувати авто». З цим в Стокгольмі дуже суворо, що мене, як противника автоекспансії в міський простір, не може не радувати. Паркування дорогі, а зупинитися на узбіччі навіть на аварійці просто так не дадуть. Ми й собі спробували на хвилину пришвартуватися, щоб розібратися в навігаторі. Через пару десятків секунд поруч зупиняється мотоцикліст-дружинник і ввічливо просить продовжити рух. На нашу ремарку, що ми тільки глянемо, як правильно проїхати і не стоятимемо довго, суворо відповідає, мовляв, ні - їдьте  або штраф. На ходу міркуємо, де б залишити авто. Проїхалися по центру, там просто немає місць, на набережній також пусто, заїхали в підземний паркінг - ціни за годину більше десятки єврів, тож ми вирішили рухатися одразу в порт Фрігамнен. Запаркувалися тут втричі дешевше, зняли вели з фаркопа і вже без баулів вирушили на велоекскурсію містом. Часу у нас було, на жаль, лише 2,5 години.

Галявина серед міста.
Від порту їдемо в центр через район Остермальм та величезну галявину Ердет. Тут  всюди бігає дітвора, підлітки грають в футбол, гуляють пенсіонери. Набережною Страндвеґен прямуємо до старого міста – Ґамла Стан. Намагаємося їхати велодоріжками, але українська звичка шурувати крайньою правою смугою інколи бере своє. На набережній припарковано безліч яхт, все ж Стокгольм – місто води, проток, озер річок, великих та маленьких островів. На одному з них  розташований найстаріший район міста – Ґамла Стан. 


Машинець порушує пдр в центрі єврокраїни. Навпроти руху через суцільну.

Водоспад ім. Карла Дев'ятого.

Слотсбакен з обеліском.
В Ґамла Стан стоїть Королівський палац, поблизу центральна площа Сторторґет з обеліском, пам’ятник королю Ґуставу Третьому, водоспад на честь короля Карла Дев’ятого, Палац Рюнінґа, Палац Вранґеля, Шведська Академія. Між цим усім вузенькими вуличками снують незліченні туристи. Багато московитів. Але це ще не найгірше, що нам трапилося в Стокгольмі. 



Вузенькі вулички переповнені туристами.

Попереду парламент.
Поруч зі шведським парламентом, де вздовж стін величної будівлі можна вільно гуляти та їздити на велосипеді, ми побачили бабу-днрівку. Страшна совкового виду жінка стояла з прапором терористів під стінами парламенту з табличкою з приблизно таким змістом «США розпалює війну в Україні, Європо, схаменись». Ми зупинилися, поспостерігали. Оскільки документи залишили  в машині, то накривати падаль і вступати в суперечки було не надто раціонально з огляду на можливе неповернення додому. Ще одного разу ми зіштовхнемося з рашистським фактором, коли нас на вулиці жіночка запитала, чи ми раптом не з Рашки. Пояснили без ускладнень.


The shit.

Ok.


Зліва Міністерство закордонних справ, далі пам'ятник Ґуставу Другому, Міністерство оборони та Національна опера.
Сподобався внутрішній двір Палацу короля, де по периметру стоять жовто-сині гармати та чатові  у вінтажних одностроях національних кольорів. Один з них підійшов до нас і попросив спішитися з велосипедів, бо тут, у внутрішньому дворі, заборонено рух їдучи на велосипеді. Це напевно єдине таке місце у всьому Стокгольмі. Бо місто і справді дуже велофрендлі. Ми подекуди плуталися у велодоріжках – стільки вже їх багато. Суворі роботяги, офісний планктон, панянки в капелюхах – усі ганяють на велах.

В королівському дворі.

Настав час повертатися до порту і вантажитись на паром. Перше, що ми зробили, коли взяли штурмом каюту – видали розпорядження щодо черги прийому душу. Можете собі уявити - ми не милися сім днів. Усе спорядження, спальники і намет, не кажучи вже про одяг, віяли приємним ароматом цнотливих шведських просторів.
Зранку, висадившись в Ризі, ми заїхали на півгодинки в центр за алкогостинцем для Сашкових друзів, і попрямували в бік кордону ЄС та Білорусі. Погода зіпсувалась, почалась злива. Коли проходили білоруську митницю, нас попросили показати усі сумки та баули. Думаю, їм було приємно насолодитися запахами наших невипраних спальників. Запитували документи на велосипеди, натякаючи, що ми можемо везти їх як контрабанду на продаж. У відповідь ледь не були послані. Зрештою, нас впустили в країну бацьки і стабільності. В Полацку закупилися їжею і помчали через Віцєбск на Гомєль. У Віцєбску , поки стояли на світлофорі, з сусідньої автівки помахав якись дядько. Приспускаю скло, а він питає: "Ви часом нє колоради?". У відповідь кажу, мовляв, ні, звичайно, і додаю "Слава Україні!". Дядько радісно відсигналив і побажав успіхів.  

Була вже ніч, але вирішили не зупинятися на проміжну ночівлю, в Україну заїхали о другій ночі, а в Києві були о 5 ранку.
О 7 ранку я завалився домів і ліг відсипатися. Втома від пригод та подорожей – найприємніша втома.


Кінець шведської епопеї.

Немає коментарів:

Дописати коментар