вівторок, 19 серпня 2014 р.

Карпати - Буковина - Поділля 2011. День 3. Буковець – Мамаївці.



Буковець – Яворів – Соколівка Город  Косів  Черганівка – Кути – Вижниця – Чорногузи – Іспас – Мілієве – Банилів – Вашківці – Чортория – Зеленів – Глиниця – Дубівці – Лужани – Мамаївці.

Відстань 109 км.
Час їзди 4 години 30 хвилин.
Середня швидкість 24 км/год.

Ранок третього дня почався з чищення зубів без щітки в річці Буковець. Було вже традиційно прохолодно, при виїзді з табору навіть одягли куртки. Втім, одразу виїхавши на асфальт почався затяжний підйом на Буковецький перевал, тож ми швидко зігрілися. Сонце потрохи вийшло з-за гір, а туман почав розсмоктуватися з низин.




Завдяки цьому всьому ранкове катання в горах особливо привабливе. Після перевалу почався спуск в Косівський район.



Асфальт не ідеальний, але й поспішати з такої навколишньої краси теж нікуди не хотілося, тож ми без поспіху смакували останні кілометри в гірській частині подорожі, адже вже за Косовом гори фактично закінчувалися.


В містечку ми відвідали сувенірну крамничку, проїхали через розриту на ремонт центральну вуличку і вирушили далі в бік Чернівецької області. Планували поснідати в їдальні ще в Косові, але було зарано і ми так нічого путнього не знайшли. Поїли в придорожньому кафе в селищі Кути на межі областей.

Центр Косова

В Черганівці живе Св. Микола
Позаду залишилась Гуцульщина, попереду – Буковина, переїжджаємо річку Черемош. У Вижниці звертаємо північніше і рухаємося вдовж річки в напрямку обласного центру. Дорогою проїжджаємо через Вашківці, де зберігся цікавий храм.


Останній погляд на Карпати

Вашківці

Після гір дорога по рівнині видається незвично швидкою, тому середня швидкість різко зростає. Так само зростала ймовірність дощу. До обіду сонце добряче припікало, а після обіду хмари затягли буковинське небо і неподалік рідного села видатного актора Івана Миколайчука Чорториї вперіщила злива.


Ми трохи заховалися в піддашші придорожньої забігайлівки, але довго чекати часу не було, тож виїхали як тільки дощ трошки притих. В наших планах було доїхати якомога ближче до Чернівців, щоби зранку наступного дня тріумфально вїхати в місто і провести хоч з півдня там. Дощ нарешті вщух і за селом Мамаївці ми вирішили шукати місце для нічлігу. Відїхали від траси в бік річки, але до самого Черемошу не дісталися, зупинилися біля його притоку, вдовж лісосмуги на околиці села. Напевно варто було все так проїхати далі і знайти берег річки. Проте, ми вже добряче на той момент потомилися, проїхавши 109 км, тож впали тут, на першому більш-менш придатному місці. Близькість села позначилась одразу. Щойно поставили намет – підійшов якийсь дядько, як ми зрозуміли, він йшов забирати додому коня із сусіднього поля. Говорив він такою дивною мішанкою, що ми його ледь розуміли, лише позначаючи розуміння кивками. Насамкінець цей день подарував подвійну веселку, коли вже перед самим заходом сонця трохи прояснилося і хмари відійшли подалі.




Так закінчилась гірська частина подорожі, попереду були прогулянки містами, фортеці, поля, подільські спуски-підйоми, велика ріка Дністер та ще багато чого цікавого.

1 коментар:

  1. лазили на писаний камінь, і я бачила там вказівники веломаршруту, але хоч убий, не пойнімаю, як там можна їхати вєліком, дорога страшна, а біля самого каменя вся в коріннях, шо з землі торчать

    ВідповістиВидалити