вівторок, 19 серпня 2014 р.

Карпати - Буковина - Поділля 2011. День 4. Мамаївці – Хотин.


Мамаївці – Новий Киселів – Чернівці – Магала – Буда – Рідьківці – Топорівці – Колінківці – Грозинці – Бочківці – Шилівці – Малинці – Клішківці – Зарожани – Владична – Недобоївці – Хотин.

Відстань 90 км.
Час їзди 4 години 20 хвилин.
Середня швидкість 21 км/год.

Доточивши запаси провізії зранку, ми рушили до Чернівців. Це було найбільше місто нашого маршруту, тож планувалося провести тут чимало часу. Тим паче історичний центр міста, хоч і невеликий в порівнянні з, наприклад, Львовом, сприяв блуканню вузенькими вимощеним бруком вуличками.



Першим нас зустрів залізничний вокзалі часів Австро-Угорщини. По тому ми звернули на підйом до Чернівецького університету ім. Федьковича, колишньої резиденції митрополита. На територію вишу ми не потикалися з велосипедами, тоді якраз кипіла вступна кампанія, і там сновигало купа абітурієнтів. Ми оцінили масштаби будівель з-за паркану, обїхали довкола території і поїхали униз до центру. Попри жахливий стан доріг Чернівці дуже сподобалися і стали для мене після цього візиту улюбленим містом Західної України.

Універ


Міська ратуша.

Тихе, затишне, архітектурно приємне окові. Прогулялися пішохідною вулицею Кобилянської, посиділи там в піцерії, дозволили собі трохи розслабитись і нікуди не поспішати. Та все ж, попереду у нас ще цікава дорога, тому десь по обіді ми виїхали з міста в напрямку Хотина, заїхавши наприкінці на стадіон ФК "Буковини".

Пішохідна вулиця Кобилянської



Чернівці залишилися позаду
Я ще побуваю в столиці Буковини за два з половиною роки, взимку і без велосипеда. Їхали ми з Чернівців не по головній трасі а через вервечку з десяти сіл, найбільшу в Україні сільську агломерацію. 
Ці села переходять одне в одне без жодної межі. Проїжджаючи дорогою через усі ці села ми не помічали, де скінчалося одне й починалося інше. Їдеш отак 30 км по суцільному селу: вулички, плодові дерева, хати, городи, діти, собаки, коти, магазинчики, трактори. Нам здавалася ця смуга нескінченною. В одному з сіл  - Топорівцях - знаходиться цікавий екземпляр українського оборонного храму. Ми вже звикли до суцільної заселеної зони, а ж раптом за Недобоївцями, одразу за деревяним вітряком обабіч дороги, скінчається ця ланка з сільських поселень і починається пряма дорога на Хотин.

Оборонна церква в Топорівцях



В містечко ми доїхали рівно о 6 вечора. Доїжджаючи до фортеці, уникаючи зіткнення з собакою, котра побігла на мене атакою, довелося трохи приземлитися на асфальт, на щастя, без наслідків.
На території фортеці заплатили 50 гривень за те, щоб стати на ночівлю під стінами замку і поїхали оглядати наші володіння. Вхід всередину замку вже на той час був закритий, тож ми оглядали зовнішню територію. 




Поки ходили до нас підїхав чоловяга на мотоциклі. Познайомились. Виявилося, що його теж звати Андрієм, сам із Фастова, подорожує як і ми, лише на мотоциклі й один. Розговорилися, поставили наші намети поруч неподалік від фортеці. Вечір пройшов у розмовах та оповідках про подорожі, Андрій з Фастова окрім мотоцикла подорожує і на велосипеді, і пішки, тож нам було про що поговорити утрьох.

р. Дністер, на протилежному березі вже Хмельниччина, Поділля.




Немає коментарів:

Дописати коментар