четвер, 8 листопада 2012 р.

Карпати-2012: Хуст - Кваси


Виліз з намету, навколо все мокре, виходить, дощ був добрячий. Біс з тим, що був вночі, але зранку теж щось накрапало. Ми ще деякий час посиділи в наметі, потім вилізли, почали складатися, як знов замрячило. Були вже знов кинулися розкладати намет, але вчасно одумалися і швиденько втекли із замкової гори. Хмарно-дощове небо не додавало ентузіазму їхати, тим паче за маршрутом у нас був відїзд в гори, де дорога була явно не асфальтованою, а за дощів там проїхати було б нереально. Спустилися в місто, побачили досить цікаву церкву і поїхали в бік вокзалів. Вирішуємо зрізати дорогу до Рахова, якщо вийде сядемо на електричку чи автобус. Чомусь нам здавалося, що якісь потяги чи електрички з Хуста в напрямок Рахова все ж ходять, але, коли підїхали до залізничної станції, дізналися протилежне. Сама станція – це ледь не згнила задрипана будка. Не бачив ще таких убогих залізничних пунктів, зазвичай залізничні станції навіть в найзадрипаніших селах більш-менш доглянуті. Але не на заході, бо за кілька днів ми ще будемо вражені вокзалом смт. Татарів на Франківщині. На щастя, поруч із цією залізничною будкою був автовокзал, у нас була надія проскочити 100км до Рахова на басі.



На вокзалі помітив, що мій спідометр не рахує пройдену відстань. Я одразу почав регулювати датчик, котрий тримається на одній зі спиць переднього колеса. Нічого не допомагало, я лише розламав пластмасове кріплення, тож тепер спідометр взагалі би не працював, бо датчик їздив по спиці. Ненавиджу, коли стаються навіть такі дрібні неполадки. Але треба було пробивати квитки до Рахова, тож я відклав налагодження велокомпютера на потім. Пощастило, квитки купили, рейс Хуст-Одеса. До відправлення залишалося більше години, тож ми знайшли на автовокзалі їдальню, де грало якесь місцеве радіо і там навіть поставили Can’t Stop від Red Hot Chili Peppers. Все ставало на свої місця навіть попри зміну маршруту. Поруч з їдальнею знаходився канцелярський магазинчик і я вирішив хоч якось присобачити датчик до колеса, щоби спідометр продовжив працювати. Спочатку думав закріпити датчик до спиці за допомогою пластиліну, та потім все ж взяв суперклей і це спрацювало! Датчик тепер був добре закріплений, проте, як виявиться пізніше, проблема була не в позиції датчика, а в тому, що батарейки вже сідали, до цієї обставини додався дощ, який залив приймаючий елемент спідометра (це вже я дізнаюсь після пригод на Свидовці).

Чекаю на автобус

Автобусом, яким ми мали їхати, виявилася стара Setra з доволі невеликим багажником. На додачу нам дістався принципово придуркуватий водій, котрий не хотів давати нам багажне місця для велосипедів, хоч вони були запаковані у чохли, все як має бути. Мотивував він це тим, що вони замають багато місця. Пізніше ми побачимо, чому саме так нервував цей горе-водій. Все ж ми запхали в багажник велосипеди, а мудак-водій ще наклав на них зверху сумки інших пасажирів, я трохи почав боятися за свою задню касету і перемикач передач, бо поклав велосипед на правий бік, де вони й  були. Секрет того, чому водій так трусився за вільне місце в багажнику, ми розкусили під час дороги. В Солотвиному та Великому Бичкові водій зупинявся, щоб закласти багажник ящиками з мінералкою. Очевидно, він її збирався продати десь на Одещині. Цимес увесь в тому, що мінералка «Шаянська» (до речі, дуже смачна і від того час моя улюблена мінералка, хоч в Києві не знаходив її ніде) коштує на Закарпатті 3 грн за 1.5 л, думаю в Одесі її можна продавати за 7-8грн. Ось таким баригою виявився наш водій. Виявивши такі секрети бізнесу, ми сфотографували номерні знаки автобуса і самого водія, раптом велосипеди отримають пошкодження під час поїздки в багажнику під вагою ящиків мінералки. Єдине, що тоді тішило – це гарні види з вікна автобуса, ми їхали вздовж Тиси, яка водночас була кордоном з Румунією, тож румунські села інколи було видно дуже добре. 
На щастя, в Рахові на вокзалі, де ми зійшли з автобуса, виявилося, що велосипеди цілі й непошкоджені. Склалися і заїхали на залізничний вокзал. Дізналися розклад руху славнозвісного потяга Рахів-Львів і вирішили поки не купувати квитки, адже ймовірніше за все, ми сідатимемо на нього в Ясіні або ще далі вже на Франківщині. За тим підїхали до центру міста, знайшли кафе в радянському стилі, поставили заряджати телефони, пообідали й відпочили.



Вже вечоріло, а нам треба було десь ставати на ночівлю, отже ми поїхали на північ, вище до Квасів. Дорога плавно йде вгору, скоро ми опинимося між хребтом Чорногора на сході та Свидовець на заході.  Тепер навколо нас вже високі Карпати, найвищі хребти Українських Карпат.




По дорозі думали, що робитимемо завтра: якщо погода буде хороша і не показуватиме на дощ, то, як і планували, спробуємо піднятися на хребет Свидовець і підкорити Близницю, а там вже буде видно.  Щоб зранку було ближче до виїзду в гори проїхали майже до центру села Кваси, зупинилися на старому шкільному подвірї. Школа вже давно не функціонувала, поруч були турніки та футбольний стадіон. На турніках саме займалися місцеві турнікмени. Хлопці запевнили, що ночувати тут безпечно, але увечері біля школи збираються діти, тому може бути галасливо. Ми чомусь недооцінили ці слова, бо галас потім був ще й який. Потрохи розклалися, позаймалися на турніках. А годинці о 7-8 вечора тут і справді стали збиратися діти та підлітки, малі грали в хованки так, що інколи намагалися залізти в наш намет. Знову прийшли турнікмени: «А ми вас попереджали!». Порозпитували в хлопців щодо підйому на Близницю, малу вершину якої нам навіть було видно зі місця ночівлі. Кажуть, що вгору автівками навіть заїжджають, хоча місцями й важко. Ми з Андрієм остаточно вирішили підійматися на Близниці, головне щоб з погодою пощастило. Вже як почало сутеніти і батьки забирали своїх дітей зі стадіону, один чоловік на авто з чеськими номерами пропонував заночувати у нього, але ми вже давно розклалися і нам подобалося в цьому місці, тому ми чемно відмовили. Та й не трушно якось раптом проміняти намет на будинок (хоч може дядько нам пропонував ночувати десь в хліву, хтозна).






3 коментарі:

  1. Шаянська і в Києві трапляється.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. я в каравані купував, хоча це було трохи давно, як зараз справи точно не знаю. Ну і мені Драгівська більше подобається.

      Видалити